TextBook Ми гортали розлініяні сторінки, списані недбалою рукою, і читали всі поспіль записи. Власне, прізвища в нотатнику були здебільшого німецькі, знати цих людей ми не могли й шукати їх — не з нашими силами… Та Матвія мов заціпило на сторінці, де останнім у рядку стояло ім’я «Peter Vedur». І семизначний номер, що починався з «525»… Київський номер?!
— Слухай, — нагло вигукнув Матвій, — це ж так просто! Якщо «Peter Vedur» записати не латинкою, а кирилицею, це буде… звичайне українське ім’я — Петро Федур! Ні, не звичайне українське ім’я! Я його знаю! Я ж фізику твердого тіла закінчував, Петро Федур — мій колишній однокурсник, а нині — цілий науковий співробітник інституту фізики напівпровідників… А оцей хлопець — Vessenko-Фесенко — з інституту кібернетики! Ми з ним не приятелювали, ледве зналися, а от із Федуром навіть у Карпати кілька разів ходили…
Але я дивилася на інше ім’я. У кінчиках пальців зайшли зашпори, мов від морозу. Не може бути! Це ж ім’я, на тлі якого загадкове НДІ МП одразу втрачає свою загадковість! Taras Tissowski — Тарас Тисовський! Науково-дослідний інститут мікропроцесорів!
Подзвонивши мамі, я напросилася на обід. О, я гаразд знала, до кого нам треба навідатися! За п’ять хвилин, нічого не пояснюючи, я вискочила з помешкання, тягнучи Матвія за руку.
Тато зустрів нас, лежачи на дивані.
— Тату, як ти гадаєш, — спитала я без зайвих вступів, — чим можуть бути пов’язані між собою інститути кібернетики, фізики напівпровідників і мікропроцесорів?
Тато, якому сьогодні не вдалося виїхати на дачу: акумулятор підвів, навіть погляду від телевізора не відвів.
— Роботою.
— Яке відкриття! А якою саме роботою, не поясниш?
— Та будь-яку роботу самотужки не виконаєш…
У телевізорі саме демонстрували з різних ракурсів свіженький гол. Проте я не мала сили чекати.
— Чуєш, — нагримала я, — відірвися ти від футболу на мить! Поговори з власною дочкою!
— Я говорю.
— Ти не говориш! Обернися до мене!
З голом було покінчено. Тато нарешті повернув голову і стишив звук у телевізорі.
— Ти маєш точно знати, — мовила я, — яка робота останнім часом пов’язує три інститути…
— Та є одна ідея, — почав татусь, — яку ми й розробляли…
— Ідею? Ви ж не бомбу розробляли, розкажи єдиній дочці!
— …і виготовили дослідний зразок.
— Зразок чого?
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Соло для комп’ютера» автора Тисовська Наталя на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ дванадцятий КАТАСТРОФА“ на сторінці 4. Приємного читання.