Розділ «Частина I ПАРАЛЕЛЬНИЙ СВІТ»

На порозi стояв незнайомець у пальтi, простоволосий, чорне волосся акуратно пiдстрижене i зачесане назад.

— Шамрай Вiктор? Карний розшук.

— Угу, — кивнув Шамрай. — А Бражник чого не прийшов?

— Зайнятий, — коротко вiдповiв незнайомець. — Поговорити треба.

— Та ясно. В мене, правду кажучи, голова розламується…

— Зайти можна?

— Та вже заходьте. Почекайте, каву вимкну.

Вiктор повернувся з намiром iти на кухню.

Сильний удар мiж лопатками збив його з нiг. Та впасти не дали — мiцнi руки пiдхопили, розвернули. Перед очима майнула стеля. Шамрай спробував опиратися ногами, та спробу швидко зупинили — знову вдарили, цього разу — ногою в низ живота. А коли Вiктор скрючився i на мить заплющив очi, на голову накинули щось схоже на мiшок. Вiн почув як прочиняються дверцята лiфта. I чомусь подумав: газ же не вимкнений, хата не зачинена, чорт забирай…

— Дверi! — вирвалося в нього, та черговий удар, цього разу — в бiк, примусив його замовкнути.

Били не кудись спецiально. Просто лупили, аби вдарити. I що найстрашнiше, напасник чи напасники, скiльки їх там уже набiгло, робили це мовчки, нiяк не коментуючи своїх дiй. Вiктор вiдчув, як його затягли в лiфт. Кабiна рушила вниз, зупинилася, його знову потягнули. Удар — i Шамрай зрозумiв: треба нагнутися. На зап’ястках заведених за спину рук клацнули наручники. Потiм його через щось перекинули, над головою щось ляснуло. Потiм дуже скоро загуло, i тепер уже не важко було здогадатися: його завантажили у багажник автомобiля.

Бiль свердлив голову нещадно, вiд нього навiть потемнiло в очах, хоча Шамрай i так нiчого не бачив. Простягнути ноги не було можливостi, тож вiн так i лежав на боцi, зiгнувшись у позi ембрiона. Хоча ембрiони рано чи пiзно мусять народитися, Вiктор був чомусь переконаний: саме зараз його везуть на смерть.

До такого вiдчуття негайно додалася цiлковита апатiя. Десь глибоко-глибоко в закапелках пам’ятi почулося призабуте гарчання. Та й вiдчуття скованих зап’ясткiв теж нiби нiкуди не зникало. Все в життi повертається.

Шамрай абсолютно втратив вiдчуття часу та реальностi, пiзнiше вiн не мiг чiтко пояснити собi, наскiльки довго вiн подорожував у багажнику. Та нарештi машина зупинилася, над головою «вiдчинилось», навiть через натягнену на голову шмату вiдчулася вогкiсть лiсового повiтря. Тi самi мiцнi руки пiдхопили його, виволокли з багажника, наче мiшок з картоплею, кинули на мокру землю.

Сiяв дощик.

Вiктора копнули носаком. Спочатку — в живiт, потiм — ззаду, пiд куприк, i так кiлька разiв. Екзекуцiя вiдбувалася в цiлковитiй тишi. Пiсля надцятого удару Шамрай почав вiдчувати: все це вiдбувається не в цьому свiтi i не з ним. Вiн заснув удома на диванi перед телевiзором i бачить страшний сон.

— Харе, — почулося згори.

Бити перестали.

— Пiднiмiть, — наказав той самий голос, i навiть у такому станi Вiктор вгадав: говорить той самий чорнявий гiсть у пальтi, який назвався працiвником карного розшуку.

Полоненого знову взяли пiд руки, пiдняли. Ноги Вiктор зiгнув у колiнах, тож коли його пустили, не втримався i знову впав на м’яку вогку землю.