Розділ 4 Непрохані гості

Джури почали сідлати коней.

– І мене візьміть, – попросив я джур, але вони мене відштовхнули з презирством. Я пробрався до Понамки, яка сідала на коня. – Візьми і мене, попроси мені коня, – зашепотів їй.

– Там може бути небезпечно, – відповіла Понамка.

– Понамко, я знаюся на чудовиськах! Я ж не тільки літав у комп’ютері, я ще і воював з ними. Я буду корисним!

– Красю, тут інші чудовиська, аніж у комп’ютерних іграх!

– Понамко, без тебе мені тут все одно не жити! Візьми мене, прошу!

– Ну, добре.

Вона сказала дати мені коня, і мені дали якогось обідранця. Спробував залізти на нього, гепнувся, наче дурень той. Голомозі з мене зареготали, а паничі наче і не помітили. Вони взагалі не помічали голомозих. З другого разу таки всівся верхи.

– Напрод! – наказав Зубатий, і загін вирушив з башти. Він, старий Набока і ще четверо паничів, у тому числі Ярош. Десяток джур і десяток слуг. Прямували приблизно у той бік, де лежав розбитий літак. Їхали хвилин двадцять, потім зупинилися на пагорбі. Паничі та джури зістрибнули з коней, яких забрали слуги. Джури вишикувалися перед паничами. Ще підлітки, але погляди в них були зовсім не дитячі. У кожного з джур, окрім коротких шабель, був ще спис і круглий щит. Також оклунок за спиною. Понамка стояла серед джур з такою самою зброєю.

Зубатий повторив правила. Говорив він дивно, але я більш-менш його розумів. Джури мусили піти до лісу і вполювати чудовисько. В якості доказу мали принести його голову, якщо голова завелика, то іншу частину тіла, по якій чудовисько можна буде впізнати. Якщо хтось загине, значить, він не навчився битися. Якщо хтось повернеться з пустими руками – ще гірше, значить, він боягуз, який буде вбитий. Джури закивали, Понамка теж.

– Можна, я піду зі своєю панною? – крикнув я. Голомозі почали бити мене, бо слуга не міг озиватися на свій розсуд, а тільки тоді, коли його кликав пан.

– Зі слугою піти можна? – спитала Понамка.

– Одна валчити мусиш! – закричав Ярош, який гнівно дивився на Понамку. Зубатий озирнувся до Набоки.

– Можеш піти і зі слугою своїм Але тоді мусиш вабоїти двох чудовиськ, – сказав Набока.

– Я згодна. Нехай йому дадуть хоч якусь зброю, – попросила Понамка.

Мені дали невеличкий щит та спис. Я не дуже розумів, що з ними робити. Потім Понамка дала мені мішок. Мабуть, він був для здобичі.

– До бою, джури! І нехай Ісус Кривавий на вістрі приправи вашої буде! – проголосив Зубатий.

Джури лавою пішли з пагорба у бік лісу. Понамка праворуч. Я поспішав за нею. Спочатку ми йшли поруч з іншими джурами, а потім відстань між нами почала збільшуватися. То у ліс ми зайшли вже окремо.

– Ну, що ти знаєш про чудовиськ? – тихенько спитала Понамка. В неї була напружена хода, моя панна готова була до нападу, тримала зброю напоготові, а мені зробилося страшно.

– Може, спробуємо втекти? – прошепотів я.