Розділ 13 Я – полководець

– Спецназ возили.

– Кого?

– Спецназ.

– Що за спецназ?

– Та казали, що ФСБ. Круті хлопці.

– І що вони робили?

– Та якихось бомжів хапали.

– Бомжів?

– Ага, брудних таких, переляканих. Ми сідали прямо на поле, де вони працювали. Там охорона була, верхи, але вони тікали. А раби падали на коліна. Спецназ брав по кілька людей, летіли далі.

– Брав саме по кілька, не всіх?

– Та якби всіх, то ми б одразу могли борт забити.

– А кого обирали? Жінок чи чоловіків, старих чи молодих?

– Чоловіків. Чи старих не знаю, бо у бомжів вік незрозумілий. Вони ж брудні, аж чорні. Але, здається, не дітей, дорослих.

– І багато зібрали?

– Ми чотири рази сідали, але були ще групи. Бо коли прилетіли на летовище, там вже цих бомжів купа сиділа. Їх всіх зібрали цілу вантажівку і повезли потім кудись. А нам наказали чекати.

– Чого чекати?

– Наказу. Ну, ми і чекали. А що, гроші капають, нормально. Хлопці, а у вас лікаря немає, в мене з ногою щось.

– Зараз закінчимо, і буде тобі лікар.

– А що ви зі мною зробите? – чоловік перелякано подивився на Непийпива, знав, від кого чекати неприємностей.

– Залежить від того, наскільки ти будеш чесний. То сьогодні знову полетіли? – спитав я.