Розділ 9 Війна на Заставі

– Їдемо, зранку. У нас є кілька годин, щоб відпочити.

– А куди їдемо?

– До Застави.

– Для чого?

– Пан наказав.

Я відніс Понамці горішки, повернувся, допомагав Сашку. Потім ми впали просто у конюшні, на купу сіна. Одразу заснули, бо заморилися. Мені здалося, що я тільки очі закрив, як Сашко вже заходився мене будити.

– Сідлаємо коней, – наказав він.

– Але це не ті коні, – здивувався я, коли побачив, що Сашко сідлає зовсім не того коня, на якому вчора їздив Непийпиво.

– Ті заморилися, нехай відпочивають, а ми візьмемо свіжих.

Сідлати я вже навчився. Хотілося спати. Уявляв, що тепер цілий день трястися верхи. Жах.

– Як ти навчився прокидатися? – спитав у Сашка. Може, в нього будильник який був?

– Коли тебе пару разів відходять батогом, то навчишся прокидатися, коли треба, – тихо пояснив він.

Ось вже коні були готові, мули теж.

– А речі твого пана? – спитав у Сашка.

– Він наказав їх залишити поки тут. Поспішає.

Ми стояли у дворі куреня, ледь починало світати. З сараю витягли віз, у який запрягли двох коней. На віз повантажили клітки, збиті з товстих паль.

– А це що таке? – спитав я.

– Панич наказав. Ходімо за їжею, – сказав Сашко.

Ми розбудили слуг на кухні, узяли у дорогу цілий окіст, двох смажених курчат, дві хлібини для паничів і дві для нас, кілька бурдюків води. До куреня якраз поверталися джури з нічних походів. Один з загонів приніс з собою сім голів вбитих рабів і пораненого товариша. Того подивився панич, покрутив головою, і бідолашного добили. Слуги напнули голови втікачів на палі і встановили біля воріт. Джури спати не пішли, чогось чекали. Ось вийшли Непийпиво з Понамкою. Вже в обладунках, при зброї.

– Імайте їх! – наказав Непийпиво. І тут я помітив, що весь курінь не спить. Відкрилися вікна з верхніх поверхів башти. Побачив жінок.