Розділ 8 Перепочинок та мандри

– Вабоїв, – кивнув я.

– Кажуть, не одного.

– Не одного.

– Кажуть, окрутні вони?

– А ти їх не зочила?

– Зочила. Колись дикі валчили на наших, що коней у степу пасли. Вбили сімох, але потім паничі натрафили і вабоїли чотирьох диких. Тіла сюди привезли. Дебелі вони!

– Дебелі, – кивнув я. Пив чай і відчував, що хочу її. Це дивна річ, хіть. Колись мене дуже побили в колонії, ледь не до смерті. Я валявся на підлозі карцеру, поворушитися було боляче, а потім мені привиділася гола дівчина і трапилася ерекція. Ось і зараз, я був весь у шрамах та синцях, а хотів цю жінку.

– Може, підемо погуляємо? – кивнув я у бік степу. Встиг примітити зарослий деревами ярок неподалік.

– Без позволення з куреня зась! – аж руками вона замахала.

– А в тебе кімната є? – не втрачав я надії.

– Кімнати тільки паничі мають! – вона аж засміялася з моєї необізнаності.

– То куди підемо?

– А на сінник. Я проведу!

Вона підвелася, повела мене, посміхалася. Сінник був великим сараєм уздовж стіни куреня. Сіна там було багато. Коли ми зайшли, там бавилася вже парочка слуг, але Явдошку це анітрохи не збентежило, вона пройшла трохи далі і залізла до великої нори, виритої у сіні.

– Давай! – запросила мене і швидко роздяглася. Ось вже була гола. Я побачив сліди від батога на її шкірі.

– А це що таке? – злякався я. Бо шрами і зараз виглядали страшно, не хотілося думати, як боляче було Явдошці, коли її пороли.

– Та, прала жупан панський і сукно зіпсувала, – махнула вона рукою, мовляв, не звертай уваги, нічого страшного. Допомогла мені зняти штани.

– Слухай, а в тебе той, запобіжника немає? – спитав я, бо звик бути відповідальним у відносинах з жінками.

– Кого? – вона так здивувалася, що стало ясно – ні про які запобіжники вона не чула.

– А ти не хвора? – спитав у неї. В собі був упевнений.