Господиня з’явилася в коридорі безшумно, як завжди. Про вовчиць промовка. Це ти, Карле, її цьому навчив?
— Я вкраду вас, пане Добрянський, на пару хвилин.
Як по-іншому звучала б ця фраза в устах знайомих мені хвойд!
— Треба витягти з льоху капусту і моркву, а там щури. Я їх боюся.
Щури.
Не те щоб і я їх боявся, та все ж…
Уже перед дверима кухні…
— А ножа вам навіщо, Мар’яне? Там міхи розв’язані.
Про всяк випадок.
— Стривайте!
Я повільно видихнув повітря.
— Мені здалося, що поранений заворушився, — вона підійшла до бамбетля, на якому лежав наш хворий. Пишне з сивиною волосся та бачки були розчесані, обличчя вимите, рана перев’язана, постіль поміняна… Добре вона за ним доглядала! — Та ні, здалося.
Льох знаходився під міхами з борошном, але для мене то було під землею. Де справді водяться щури. Яких тільки дівчата бояться.
— Мар’яне, з вами все добре?
Поки що так.
— Знаєте, я все хотіла спитати…
Питайте. Про все, що хочете. Я нині добрий.
Ага. Міхи вже були зсунуті і ляда, що вела до льоху, уже була піднята. Чорний квадрат зіяв, мов паща лева. Наче я знаю, які пащі в левів. От які у щурів — знаю точно…
— Чому ви так довго зволікаєте… тут? Йому вже краще, рана добре затягується, — вона вказала на безвольне поки що тіло. — Рано чи пізно він отямиться, а що тоді будете робити ви?
— От коли отямиться, тоді й буду думати…
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Лемберг. Під знаменами сонця» автора Хома Анна на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Анна Хома Лемберг. Під знаменами сонця“ на сторінці 80. Приємного читання.