Розділ «Анна Хома Лемберг. Під знаменами сонця»

«А чого ти чекав?»

Я похилив голову. Я здався.

Янек щось продовжував говорити, але я більше не слухав.

Колись цей день таки завершиться. А в тюрмі всі дні схожі один на інший…

— Ти мене чуєш, Мар’яне? Чому ти не сказав мені, що Небродович — твоє несправжнє прізвище? Чому ти не сказав, що тебе зовуть Мар’ян Добрянський?!

— Тому що це неправда!

— Нехай, але ти зекономив би мені купу часу! Події розгорталися так стрімко, стільки всього відбувалося, що я ніяк не міг зосередитися і подумати! Тільки коли я із твоєї ласки опинився на цвинтарі… у переносному значенні… у мене з’явився час, якого мені так бракувало. Знаєш, у грабаря зайняті руки, але вільна голова, думай, що хочеш, а атмосфера цвинтаря, скажу тобі, неймовірно сприяє усіляким роздумам…

Він раптом зупинився навпроти мене і зачаровано похитав головою.

— Що це за ліки ти мені підсунув? У мене наче в очах розвиднілося…

— Та так, була можливість… задурно дістати…

— Задурно? Таке враження, що тут усі тобі все дають задурно!

— Ну, майже…

— Не признаєшся? Я так і знав. Але ми ще повернемося до цього питання!.. Так-от, на цвинтарі я згадав, як Агнешка Фарбі назвала тебе паном Добрянським! У мене волосся на голові заворушилося. Я подумав, а чи не маєш ти якогось стосунку до такого собі помічника друкаря Михайла Добрянського, якого двадцять років тому поліція вважала викрадачем мого старшого брата?

Я подивився на нього. Раніше я б інакше відреагував. Тепер Михайло Добрянський був мені байдужим. Я вже його втратив назавжди. Спитав, лиш би щось спитати:

— Його тоді так і не арештували?

Тільки рука знову розболілася, віддаючи просто в серце…

— Ні, Михайло Добрянський був тоді в Бродах у справах фірми Піллерів. Знаєш, що було далі?

— Що?

— Тобі не цікаво? Не дивно, бо ти все це знаєш. Ти знаєш, що поліція знайшла тоді в Михайла на возі одежу викраденої дитини. Що почалися допити та арешти. Що у всіх було алібі на цю ніч, у всіх, окрім Михайла. Що він втік, і на нього влаштували облаву… Ти все це знаєш. Чому ти нічого мені не сказав?! Що наші батьки були між собою пов’язані?

— Це щось змінило б?