TextBook — Нiчого, — спокiйно вiдповiла вона.
— Що з вами, скажiть? — Стороженко пiдiйшов до неї майже впритул i поклав їй руки на плечi. — Ви ж знаєте, мене не можна обманути…
Вона дивилася на нього своїми великими бездонними очима i мовчала. Що сталося?
I враз вона опустила голову i притулилася щокою до його грудей. — Я… я боюсь, П'єр… — Що? Чого?
— Сьогоднi я вперше виступаю на трапецiї над ареною з дикими звiрами. Без сiтки. — Ну?! Нащо?! Для чого?! — Анем сказав… Павлин вимагає… - Не слухайте! Не треба! Вiдмовтеся! Прошу вас.
— Не можу. Ви ж знаєте. Не можу… Взагалi-то я ж нiчого не боюсь, ви ж знаєте… Я не боюсь висоти, я не боюсь хижакiв… Я нiчого не боюсь, П'єр… Але… але єдиному вам признаюсь; я з дитинства боюсь собак. Пiсля того як мене малу покусала вiвчарка. Я їм не вiрю. А в Естмана; крiм левiв, тигрiв, ведмедiв, ще й доги. Треба ж… — Я пiду до Анема. Я поговорю з ним… Я…
— Це безумство. Вiн же нiколи не вiзьме вас пiсля цього. — Дарма. Я все одно пiду. Я не допущу. Я…
— Я забороняю вам! — В очах її була невблаганнiсть. — Я пересилю себе. Ви ж знаєте, П'єр, якщо я не виступлю сьогоднi, я втрачу кураж. Ви ж знаєте, що це для нас значить. — Знаю… — зiтхнув вiн, здаючись. Вони говорили, зовсiм забувши про Чака, наче його й не було в кiмнатi. Чак стояв бiля дверей, не наважуючись нi сiсти, нi вийти з кiмнати. "Для чого цей клоун брав його з собою? — подумав я. — Вiн же спокiйно мiг обiйтися в своїй репризi й без асистента. Щоб пронiс повз швейцара коробку з каструлею? Чи, може, тому, що не наважувався сам зайти до Терези? Треба було, щоб хтось був поруч, байдуже хто…"
I я згадав раптом руду Гафiйку Остапчук iз сьомого класу, згадав, як я хотiв колись пiти до неї, але не наважився сам i пiдбив дружкiв своїх, Василя й Андрiйка, i як я не знав, куди очi ховати вiд солодкого соромливого щему, мовчки дивлячись, як викаблучуються перед Гафiйкою хлопцi, а вона смiється-заливається й зиркає на мене веселим оком… I дорослi, виходить, як дiти…
— Будьте сьогоднi в цирку, П'єр, — сказала вона. — Тодi я не боятимусь. Сховайтеся десь до вистави… А тепер iдiть! Зараз прийде сюди Анем. Iдiть, благаю вас! Я не хочу, щоб вiн вас вигнав. Менi треба, щоб ви були сьогоднi в цирку. Чуєте? Треба! Iдiть!
— Добре, Терезо, добре! Я вже йду. Борони вас боже! — вiн перехрестив її, потiм поцiлував руку i, тiльки тепер, видно, згадавши про Чака, обняв його за плечi й повiв з кiмнатки.
Тiльки-но встигли ми вийти, як у кiнцi коридора почувся рiзкий, гавкаючий голос:
— Щоб через п'ять хвилин було! Ясно? Не буде — вижену!
— Анем! — Стороженко схопив Чака i, притиснувши його до себе, сховався за виступ стiни.
Добре, що менi не треба було ховатися, бо сховатися вже було б нiде.
Коридором, по-качиному перевалюючись, швидко йшов маленький опецькуватий чоловiк з круглим, подзьобаним вiспою обличчям.
Без стуку, хазяйським рухом рвонув вiн дверi мадемуазель Терези i, хряснувши ними, зник.
— Нiчого не поробиш, — зiтхнув Стороженко, — доведеться потерпiти… Справа надто серйозна. А ти, хлопче, може, пiдеш додому? — нiжно погладив вiн Чака по головi.
— А… можна менi залишитись? — благально звiв очi на нього Чак.
— Дивись… Як можеш — лишайся. Тодi ходiмо, — i вiн повiв Чака якимись закутками, поки не опинилися вони в комiрчинi з заiратованим вiконцем, де у безладдi валялося рiзне поламане циркове причандалля.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Загадка старого клоуна» автора Нестайко Всеволод на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „РОЗДIЛ VI Найдовший. Бо дуже багато подiй тут вiдбувається… — Пiротехнiк Федiр Iванович Смирнов. — Ми йдемо у Гiппо-палас. — Мадемуазель Тереза. — Смертельний номер. — "Не вбивай мене, я вiдкрию тобi секрет…"“ на сторінці 9. Приємного читання.