TextBook "Ти вiриш, коли читаєш казки?" — Єлисей Петрович. — Прiорка. — Розмова з дядьком Миколою
Чак сидiв на тiй самiй лавцi пiд деревом у скверику бiля цирку.
— Сiдай, — сказав вiн, коли я, привiтавшись, пiдiйшов до нього.- I слухай уважно. Требанам з тобою зараз дещо з'ясувати. Скажи, ти казки любиш? Менi чогось здалося, що Чак хвилюється.
— Казки? Люблю. А що?
— А ти вiриш, коли читаєш казки?
— У що? У те, що там написано?
— Ага.
— Не вiрю, звичайно. Але… цiкаво.
— Жаль, — щиро засмутився Чак. Менi стало незручно.
— Ну як же я можу вiрити? — вибачливо сказав я. — Як я можу вiрити у якийсь там килим-самолiт або летючий корабель, коли зараз ракети в космос лiтають та й сам я на реактивному лiтаку до Москви з татом лiтав?! Що там той килим-самолiт проти Iл-18! Або чарiвне люстерко, в якому видно, де що робиться. А в нас кольоровий телевiзор дома… Ну як я можу вiрити?
— А що таке казка? Як ти думаєш?
— Ну… казка… це… це — казка. Вигадка.
— А чого вона живе, ця вигадка? Давно вже реактивнi лiтаки, космiчнi ракети лiтають, давно телевiзори кольоровi, а казки про килими-самольоти й про чарiвнi люстерка досi друкують, i їх люди читають. Га?
— Ну, тому що… просто цiкаво.
— Нi, друже мiй дорогий. Тому що це — мистецтво, витвiр уяви, творчої фантазiї народу. I не були б нi реактивних лiтакiв, нi космiчних ракет, нi кольорових телевiзорiв, коли б не було казок. Коли б далекi предки нашi не мрiяли про це, не втiлювали мрiї свої у казках, у казкових образах.
— Мабуть, — раптом зрозумiвши, погодивсь я. — Звичайно, якби люди не мрiяли, вони б i не прагнули зробити усе це.
— Тож-то й воно! — зрадiв, усмiхнувся Чак. — Отже, казки — така ж сама реальнiсть, як i все iнше. Це — витвiр реальної творчої уяви народу, наших далеких-далеких предкiв. I вони безсмертнi, вони житимуть завжди, поки житимуть люди, поки буятиме їхня фантазiя. I от… — Чак знову помiтно захвилювався. — Коли я був зовсiм малий, бабуся розповiдала менi казки. I героєм цих казок найчастiше був добрий, симпатичний лiсовик Єлисей Петрович. По-моєму, бабуся сама вигадала його. Вiн допомагав пташкам i звiрам, виручав їх з бiди, захищав вiд злих сил. Я так полюбив Єлисея Петровича, що уявляв його, як живого. Вiн часто сниться менi й тепер. I от я вирiшив звернутися до нього по допомогу…
— Як це? — хвилювання Чака передалося й менi. Я вiдчув холодок у грудях.
— Розумiєш… Я мiг би й сам. Але з ним менi буде легше. Легше фантазувати. От ти ж хочеш побувати у предка старого Хихинi козака Тимохи Смiяна?
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Загадка старого клоуна» автора Нестайко Всеволод на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „РОЗДIЛ XII "Ти вiриш, коли читаєш казки?" — Єлисей Петрович. — Прiорка. — Розмова з дядьком Миколою“ на сторінці 1. Приємного читання.