TextBook — Здрастуй, Федоре Iвановичу, здрастуй!
— Де ж це ти пропадав? Чого зник? Чого не з'являвся?… Ну, як справи? Як… — Смирнов швидким поглядом окинув благенький латаний костюм Стороженка i враз спохмурнiв. — Ех! Ну що ж ти… Ну хiба ж так можна? Ну…
— Все в порядку, Федоре, — густо почервонiв невдаха-клоун. — Не хвилюйся. Все гаразд…
— О, проклятий свiт, що примушує бiдувати таких людей! О, мерзенне суспiльство продажних душ! — пристрасно, з обуренням вигукнув Смирнов i враз застиг, глянувши на Чака. Мабуть, уперше зрозумiв, що вони не самi.
— Не хвилюйся, Федоре, це свiй… — заспокоїв його Стороженко. — Наш брат, пригноблений. Учора довелось рятувати його вiд полiцейського синочка Слимакова.
— А-а! — приязно усмiхнувся до Чака Смирнов i простяг йому руку. Радий познайомитися.
Чак нiяково усмiхнувся, потискаючи руку цiй незвичайнiй людинi.
— Я до тебе, Федоре Iвановичу, в однiй невеличкiй справi… — явно переборюючи себе, почав Стороженко (мабуть, вiн був гордий i не любив нiчого просити навiть у друзiв). Соромлячись Чака, вiн обняв Смирнова за плечi й стиха, майже пошепки почав йому щось пояснювати.
— Про що мова! Нема питань! — вигукнув Смирнов i заметушився по лабораторiї, вишукуючи якiсь картоннi коробочки, трубочки, пакунки.
— Оце вiзьми! Оце…Оце… — приказував вiн, раз у раз соваючи Стороженковi якусь рiч.- 3 цим обережно, вибухає при найменшому натисненнi в оцьому мiсцi…
— Спасибi… Спасибi… Спасибi… — кивав головою Стороженко. — Я, Федоре, вiддячу тобi колись, повiр менi…
— Облиш! Це я в неоплатному боргу перед тобою. За радiсть, яку ти дарував менi своїм талантом. Що може бути радiснiшого за справжнiй веселий щирий смiх! Найлюдськiша радiсть з усiх радостей людських. "Людинi пiдкоривши все i всiх, бог тiльки їй однiй дозволив смiх", — сказав Ронсар. Отже, не ображай мене, друже…
Коли вони вийшли на вулицю, Стороженко сказав Чаковi:
— Чудова людина! З робiтникiв. На «Арсеналi» працював. А в 1905-му в Шулявськiй республiцi брав участь. Жив вiн на Шулявцi, на Марiїнський. Пiсля того на «Арсенал» уже вороття не було. Захопився пiротехнiкою i от… Майстер виключний. Ювелiр. Вiртуоз. Я його ще з дитинства знаю. Жили поряд…
Я уважно придивився до Стороженка i чи не вперше побачив, що вiн досить-таки лiтнiй уже, рокiв за сорок, мабуть.
Пiдiйшовши до цирку, вiн знову нерiшуче затупцяв на мiсцi, чи то роздумуючи, чи не наважуючись iти далi. Нарештi зiтхнув i сказав Чаковi:
— Знаєте… знаєте… я вас от що попрошу. Ви, друже, вiзьмiть оцю коробку, пiдiйдiть до швейцара i скажiть, що ви… що це капелюшок… для мадемуазель Терези… Запам'ятали? Що ваша мати просила передати його мадемуазель Терезi. Тiльки у власнi руки, неодмiнно у власнi руки… тiльки… Розумiєте?
— А ви? — здивовано звiв на нього очi Чак.
— А я… А я через хвилину зайду. Ви мене почекаєте у фойє на другому поверсi. Розумiєте… — вiн зiтхнув i одвернувся, — мене наказано нi з якими. пакунками у цирк не пускати. А швейцар такий, як пес на ланцюгу. Тому я й попросив вас… Ще без нiчого — так-сяк, а з пакунками категорично. Я їм набрид своїми атракцiонами. Розумiєте?
— Я розумiю, розумiю, — нiяковiючи вiд спiвчуття до нещасного колишнього клоуна, пробелькотiв Чак, узяв круглу коробку i пiшов до дверей цирку. Я, звичайно, за ним.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Загадка старого клоуна» автора Нестайко Всеволод на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „РОЗДIЛ VI Найдовший. Бо дуже багато подiй тут вiдбувається… — Пiротехнiк Федiр Iванович Смирнов. — Ми йдемо у Гiппо-палас. — Мадемуазель Тереза. — Смертельний номер. — "Не вбивай мене, я вiдкрию тобi секрет…"“ на сторінці 5. Приємного читання.