Розділ «8»

Темне Олесине лице спахнуло; в неї почервоніли вуха й лоб. Балабуха причинив двері в пекарню, щоб до Олесиного вуха часом не долетіли ще гірші й щиріші речі.

Довго кричала Онися, довго справдовувалась та сперечалась Маруся. В пекарні клекотіло, неначе окріп в золійнику.

- Коли сама не підеш, то тебе приведе до мене поліція. Зараз поїду до станового! - крикнула Онися.

Двері з пекарні неначе бурею одчинило: Онися вибігла, - неначе метіль дмухнула.

- Прощавайте, отець благочинний! Спасибі вам за вашу послугу. Я од вас цього не сподівалась. Це, мабуть, ви одбили в мене наймичку за колишнісь гарбузи. Добрі господарі так не роблять, - так робить тільки той, в кого хата ликом вкрита, в кого кішки нема в господарстві та хто вітає гостей таким хлібом, що після його зуби три дні болять…

Балабуха й Олеся тільки дивились на Онисю.

Онися кивнула до їх головою, скочила на віз, чогось стала на возі, трохи постояла, мало не достаючи головою до стріхи, й виїхала з двору. В станового вона впіймала облизня, - він насміявся з неї, й вона з тим вернулась додому.

Отець Харитін вернувся з похорону й ніяк не міг догадаться, куди поїхала Онися. Але незабаром загуркотів віз надворі. Онися увійшла в хату. В неї очі блищали, лице аж пашіло.

- Чи не поламалось часом щось коло воза? - несміливо спитав отець Харитін.

Онисія Степанівна мовчала й тільки сопла. Отця Харитона взяла цікавість.

- Де це ви, Онисіє Степанівно, були? Чи на поле їздили, чи, може, до татуня в Чайки?

- Ат, одчепись! Їздила до того пузаня, до благочинного, - лаятись за наймичку, - одрубала Онися.

- Ой боже мій! До благочинного лаятись! - крикнув отець Харитін.

- Атож! Ти думаєш, я йому в зуби подивлюсь? Нехай благочинна не одбиває в мене наймичок, - одрубала з злістю Онися.

- Ой, бодай же вас бог любив! Що ж це ви наробили!…

- А те, що треба було! Яке тобі діло до моїх наймичок? Не ти їх наймав, не тобі за їх і клопотатись. Ось у мене голова ходором ходить без наймички. Я таки прочитала добру молитву й благочинному, й благочинній.

- Ой господи! Яку ж ви там молитву їм читали? - говорив отець Харитін з страхом.

- Яку вміла, таку й прочитала, - вилаяла на всі боки та й поїхала, - сказала Онися.

- Ой, чого ж це ви наробили! Коли б з того не вийшло якого лиха. Були помирились з благочинним, а це коли б знов не полаятись. Добре вам, Онисіє Степанівно, в запічку сидіти та пиріжки їсти, а мені оце знов буде біда. Бачите ті книги… Ой бодай же вас курка вбрикнула!..

Не встиг він сказати тих слів, як рипнули двері й в хату ввійшов посланець од благочинного й подав батюшці лист. Отець Харитін прочитав і зблід на виду.