Розділ «3»

Бонковський та Олеся лепетали, дражнили одно одного, жартували, неначе Балабухи і в хаті не було. Мельхиседек тільки поглядав на Марту, а Марта на Мельхиседека.

- Що це за намітка сидить в вас за самоваром? - спитав тихесенько в Олесі Бонковський.

- Це сваха: приїхала мене сватати, - сказала пошепки Олеся.

- То ви підете за цю намітку заміж? - зашепотів Бонковський й зареготався на всю хату.

Олеся ледве вдержала сміх, аж губи прикусила. Гості переглядались, розмовляючи за чаєм. Балабуха сидів, надувшись.

- Хочете подивитись на мої квітки? - сказала Олеся, схопившись з стільця.

- Чом і не подивитись! Квітки й гарні панни - мені принада, - сказав тихенько Бонковський, виходячи за Олесею в сіни.

Балабуха пригадав, що Олеся говорила йому ті самі слова, й подумав, чи не думає вона вдруге заручитись з цим паничем. Він встав, взяв картуза й вийшов у садок слідком за Олесею.

Олеся побігла по доріжці до квіток і щебетала на льоту, як птиця. Бонковський біг за нею слідком, а солідний Балабуха ледве догнав їх коло грядок фіалок та астр.

- Гляньте, пане Бонковський, які чудові мої квіточки! - сказала Олеся, нахиляючись над грядкою й вириваючи фіалки. Бонковський нагнувся й собі коло неї так, що їх руки й плечі притулились, і почав рвати квітки. Олеся вирвала фіалку й дала нюхати Бонковському.

"Дає нюхати достоту так, як і мені давала нюхати. Ану, чи загадає вона й йому їсти квітки, як мені загадувала?" - подумав Балабуха.

Одначе Олеся не загадала Бонковському пастись на квітках, тільки побігла по доріжці в садок, співаючи веселої пісеньки. Бонковський погнався слідком за нею, а Балабуха й собі потюпав слідком за ними.

"Їй-богу, веде панича туди, куди й мене водила. Ану, чи загадає вона цьому панкові лізти на скелі? - подумав Балабуха. - Як тільки загадає, то, мабуть, вона сьогодні вдруге стане на заручини з цим паничем".

Олеся добігла до кінця садка, глянула на Рось, на скелі, покрутилась на всі боки, заспівала пісеньки, одначе не загадала Бонковському лізти ні в воду, ні на скелі. Балабусі стало легше на душі. Він милувався, як Олеся бігала, вертілась, навіть скакала й тихо співала веселої пісеньки. Бонковський лепетав і не дав Балабусі слова промовити до Олесі,

- Це мій жених, - шепнула Олеся до Бонковського, - я йду за його заміж.

- Ой мати божа! - тихо промовив Бонковський, приклавши трагічно руку до серця й підвівши солодкі очі до неба.

- Чого ви так піднімаєте очі до неба? - зашепотіла Олеся.

- Чого, чого?.. Ой ви, панни! Ой ви, квітки! Ви не знаєте, чого ми піднімаємо очі до неба! - тихо шепотів Бонковський. - Коли б ви знали, що тепер діється в моєму серці! - говорив він, одкинувши одну руку, а другу приклавши до серця. - Я скочу з цієї скелі в воду!

- Ану, стрибайте, а я подивлюсь! Я зроду не бачила, як паничі стрибають з скель у воду, - сказала Олеся, осміхаючись.

- Ой ви, панни! Ох! - зітхнув Бонковський й замовк, вглядівши Балабуху, котрий догнав їх.