Розділ «1»

- Ну, це ще невелика біда. Зате мене нагодували й напоїли, аж у голові гуде.

Край села стояла корчма. Візок котився до корчми.

- Паничу, купіть оселедця та чарку горілки, бо, їй-богу, їсти хочу! - сказав погонич.

- Добре! Спиняй коні! Я й сам ладен випити чарку,- сказав Балабуха.

Погонич спинив коні. Балабуха гукнув на жидівку і звелів їй винести оселедця, паляницю та горілки.

Тим часом свині збіглись до воза й чогось усе лізли під віз. Погонич махав та стьобав по їх спинах батогом, а вони уперто таки лізли під колеса.

- Якого це дідька вони лізуть під віз? - крикнув Балабуха.

Погонич пополуднував. Випили по чарці й поїхали. Всі свині кинулись бігти за возом, як собаки.

- Що це за напасть! Свині біжать за возом, - сказав Балабуха, протираючи очі.

Балабуха згадав, як він в академії з студентами пив три дні й три ночі й до того допився, що за ним увечері по Братському монастирі ніби все бігали свині й хапали його за поли. Згадавши ті страхи, Балабуха трохи стривожився.

- Чи то свині, чи собаки біжать за возом? - спитав він у погонича.

- Авжеж свині, а що ж більше, як не свині, - сказав погонич, обертаючи голову.

- Що воно там в нечистого муляє? Чи не вкрав ти часом чого та сховав під мене? А стань!

Погонич спинив коні. Балабуха підвівся, почав розгрібати сіно й вглядів щось кругле та здорове.

- А бач, украв, та не вмів сховати, - сказав докірливо Балабуха.

- Хто? Я? - крикнув погонич і скочив з козел. - Та нехай мене святий хрест поб'є, коли я що вкрав.

Погонич прибіг до воза, засунув руки в сіно й витяг гарбуза. І панич, і погонич пороззявляли роти і тільки дивились на те диво.

- От вам і гостинець! Я ж казав, що нам більше не їздити до цієї панни, - крикнув погонич і хрьопнув гарбузом об землю, аж з його кишки вискочили.

Свині кинулись до гарбуза, а люди коло шинку зареготались.

- Сідай швидше та поганяй! - крикнув Балабуха на погонича.