Розділ «11»

- А Густав у фраку чи ні? - спитала Настя.

- Атож! Там у залі чиста заграниця. Мені здалось, що я не в Богуславі, а десь в Парижі або в Римі.

- Ой піду й я мерщій в ту заграницю! - сказала Настя.

- Але коли б ти знала моє горе: в залу приперся заросянський попище та ще й з сином. Оце так оказія!

- Невже? Поганий знак при виході з попом стрінутись! - сказала Настя й задумалась.

- От і вигадала, - сказала Балабушиха й затулила Насті рота пальцями.

Музики заграли марш.

- Виходь, Насте: саме добрий час, - музики грають марш. Більше буде ефекту!

Настя увійшла в залу проворненько, але не дуже швидко, саме так, як приставало до сукні з шлейфом. Клекіт в залі в одну мить затих. Всі обернули очі на Настю. Старі столяри в куцих натягнутих рейтузах схопились з місця й витяглись, неначе перед директором. Настя привіталась з дамами й стала коло стола. До неї потяглася довга процесія з двох сахарень. Одні подавали їй руки, бідніші німці цілували її в білу рукавичку. Жиди урочисто дерли смичками по скрипках; контрабас прихкав, неначе хто гупав довбнею в дошку. Музики переносили думку в корчму; здавалось, ніби десь за стіною дівчата й хлопці танцюють козачка.

- Та й гупає ж Янкіль! Ця музика тоді найкраще грає, як не грає, - обізвався батюшка, в котрого нерви були дуже слабкі.

Настя привіталась до всіх і сіла коло Амалії. Вони обидві мовчали й тільки дивились одна на другу, бо Амалія була для Насті німа, а Настя для Амалії - так само німа. В залі піднявся клекіт на всяких мовах. Настя оглянула залу, й їй здалось, що вона й справді за границею. Подали чай. Гості розбрелись по залі. Настя, намовчавшись всмак з Амалією, трохи не позіхнула й встала. До неї підійшов Густав. Настя окинула оком його постать і трохи не вмерла. Вони почали гуляти по залі.

- Ваша Настя буде король балу, - промовила директорша до Балабушихи.

Балабушиха осміхнулась, окинула оком залу й тоді тільки примітила, що паничів була повна зала, а дам всього п'ять, придаючи до гурту й стару директоршу.

"Боже мій! Адже ж моїй Насті не буде над ким королювати, хіба над старою директоршею та німою француженкою. З ким же будуть танцювати мої кавалери? От тобі буде бал!"

Балабушиха встала, кивнула на Настю, й вони вийшли з зали.

- Моя мила Насте! Чи ти знаєш, що на нашому балі нема дам?

- І справді! А я й не примітила, - сказала Настя.

- Ти, серце, за своїм Густавом нікого не примічаєш. Їй-богу, забула попросити на бал дам. І навіщо бог сотворив тих гидких дам? Чом на світі не одні тільки кавалери? - сказала Балабушиха.

- Та коли вже бог сотворив дам, то треба й їх просити на бал. Пишіть зараз, мамо, до двох докторів, до станової та до… матушки.

- Ой, до матушки не хочу писати. В одного доктора три старі панни, в другого - дві, так само вже підтоптані та доходжалі, та, може, прийде станова з дочкою, - та й буде, - сказала Балабушиха. - Але сядь, доню, та сама напиши, бо я забула й перо в руках держати.