Розділ «11»

- Мосьє Шмідт, сідайте, та заграємо в чотири руки, - сказала Настя, обертаючись до Густава. - Я буду грати польку, а ви будете мені акомпанувати. Я вам покажу акорди.

Полька вийшла в чотири руки дуже ефектна й голосна. Амалія присіла коло фортеп'яна поруч з Настею. За ними стояв Герман. Балабушиха задивилась на чудову купку молодих голів і Густава та Насті, котрі виглядали з-за цілої гори квіток, покладених на фортеп'яні. Молоді голови, рум'яні щоки та губи змагались красою з свіжими розкішними квітками букетів.

- Мадам Шмідтова, гляньте, яка чудова купка за фортеп'яном! Одні букети квіток на фортеп'яні, другі за фортеп'яном. Букети, панни й паничі! Чи є що краще на світі?

Мадам Шмідтова глянула байдужними очима на групу й сентиментально зітхнула, піднявши очі вгору.

- От чудова група! Я б вишила її на подушці гарусом, - сказала Балабушиха. - Правда, була б чудова подушка?

- Ой мій боже! - знов солоденьким голосом промовила Шмідтова й закотила очі під лоб, хоч не добре зрозуміла Балабушині слова.

"Гарного зятя буду мати, - подумала Балабушиха. - Колись приїду до дочки в гості та хоч надивлюся на його, коч обійму, а може, коли й поцілуюсь по праву матері".

Килина принесла кофій. Вершечки тхнули цвілим жидівським льохом. Директорша й Амалія пили кофій і трохи поскривлялись. Балабушиха примітила ті гримаси й почала заговорювати.

- Чогось в наших корів погане молоко. Якийсь такий негарний дух од його. Навіть масло з їх чимсь одгониться. Чи не нараяли б ви мені, мадам Шмідтова, де-небудь купити корову?

- Може, ваші корови пасут на гіркий траві: є такий гіркий трава, дуже смердить, і як той смердячий трава ззіст корову, то й молоко буде смердит, - казала директорша.

Після кофію гості трошки посиділи й попрощались. Вони просили до себе в гості Балабух. Гості сіли в фаетон й ще раз попрощались. Балабушиха стояла на ганку й ще раз гукнула:

- Не забувайте ж нас! Приїжджайте до нас як можна частіше!

Вернувшись у залу, Балабушиха й Настя зараз кинулись до букетів.

- Мені привіз букет Густав. Ось і підпис є. Чи ви бачите, мамо?

- А мені привіз Герман. Чи ти ба! Ось і мій підпис, - сказала Балабушиха, забувши, що їй швидко буде п'ятдесят років.

- Ой мамочко! Та й гарний же Густав! - крикнула Настя. - В чорному убранні він ще кращий од Гануша.

- О, ні! Гануш кращий. В Гануша темні карі очі й постать повніша й поставніша, - сказала Балабушиха.

- А в Густава сині очі, наче небо. Я люблю сині очі, - сказала Настя, нюхаючи букет.

- Буде, буде твій Густав! Треба, доню, справляти бал.

- Треба, мамо, та ще як можна швидше. Ой як мені хочеться потанцювати!