Розділ шостий ЕКЗАМЕН

— Можна наступного понеділка, — запропонувала Олена Миколаївна.

Екзаменували мене п’ять чоловік: Гасул, Олена Миколаївна, Джеме Конт і два старші наукові співробітники.

Ми сиділи в кабінеті Гасула. Поки я готувався відповідати на запитання, вони впівголоса розмовляли. З окремих слів, які долинали до мене, я зрозумів, що йдеться все про той же невдалий експеримент. Тільки Джемс Конт не брав участі в розмові. Він зразу відійшов до вікна і стояв там, тихенько вистукуючи пальцями об шибку.

Недарма просидів я над підручниками декілька місяців: матеріал був мені добре знайомий, і я писав відповіді не задумуючись, так мов переді мною лежала розгорнута книга.

— Вже готові? — здивувався Гасул, коли я простяг йому аркушики паперу, геть списані формулами.

Мої аркушики з записами переходили з рук у руки. Я бачив, що комісія цілком задоволена моїми відповідями. Екзамен непомітно перетворився на бесіду. Зі мною розмовляли вже як з колегою.

— Ну що ж, — мовив наприкінці Гасул. — Думаю, що висловлю загальне міркування, коли скажу, що ви цілком готові для роботи в нашому інституті. Ви зараховуєтесь старшим науковим співробітником у групу Олени Миколаївни. Більше ні в кого не буде запитань?

— Дозвольте мені, — сказав Джемс Конт, який досі мовчав.

— Так, так, будь ласка.

— Скажіть, професоре, ви твердо вирішили займатися проблемою мікросонця?

— Звичайно! — здивувався я з його запитання.

— Але ж є й інші, не менш цікаві проблеми, над якими працюють у нас. Може, перш ніж вирішити остаточно, ви познайомитесь, у загальних рисах, звичайно, хоч би з деякими?

Я здивовано глянув на нього і знизав плечима.

— Ну, а коли б я запропонував вам взятися за проблему плавучого дзеркала?

— Плавуче дзеркало? — перепитав я, все ще не розуміючи, навіщо Джемс Конт повів зі мною таку розмову. — Я нічого не чув про це.

— До речі, і я також, — додала Олена Миколаївна, з подивом глянувши на Джемса Конта.

— Оригінальна ідея, — вставив Гасул. — Розкажіть-но про неї коротенько, Конте. Я гадаю, це всім буде цікаво.

Джемс Конт узяв чистий аркуш паперу і в центрі поставив олівцем крапку.

— Це Сонце, — пояснив він і, щоб було переконливіше, намалював довкіл крапки промені. — Навколо Сонця обертаються по своїх орбітах Меркурій, Венера, Земля, Марс, Юпітер і так далі. — Конт поставив на паперовому аркуші ще декілька крапок. — Сонце шле своє проміння в усі боки. Тільки частина його потрапляє на планети. Ви. знаєте, що на Марс попадає приблизно півтора процента від однієї мільярдної частини енергії, яку випромінює Сонце. Тобто, як кажуть, мізерно мала величина. Трохи більше енергії одержує наша Земля. А скільки сонячної енергії розсіюється в космічному просторі? Страхітлива кількість! її стало б на те, щоб забезпечити життя ще на двох мільярдах таких планет, як наша Земля…

Він зробив паузу і пильно подивився на нас, аби переконатися, що ми зрозуміли, яке серйозне порушене ним питання.