Розділ перший ТАЄМНИЦЯ МЕТЕОРИТА

— Ви дуже довго проспали в печері біля уламка метеорита.

— То ж бо я відчуваю, що в мене все тіло ниє. Скільки ж я спав?

Лікар, не відводячи очей від стрілки приладу, повторив:

— Довго, дуже довго.

— Скільки ж? День? Два? Тиждень?

Лікар похитав головою.

— Невже більше?

— Так, набагато більше. Я навіть не знаю, чи повірите ви, коли я вам скажу, який зараз рік.

Я раптом відчув хвилювання і тут же побачив, як стрілка застрибала з боку на бік.

— Заспокойтесь, будь ласка, заспокойтесь, — промовив лікар. — Ви проспали багато десятиліть.

— Що?! Десятиліть? Не може бути! Який же зараз рік?

— Дві тисячі сто сьомий.

— Що за нісенітниця! Та чи знаєте ви, коли я заснув?

— Знаю. При вас був паспорт і папери, які засвідчують, що ви з експедиції Брадова. Та ви не хвилюйтесь. Ми проведемо всебічне обстеження вашого організму і поставимо вас на ноги.

Хіба до цього мені було зараз! Проспати півтораста літ! Втратити всіх своїх рідних і близьких, залишитись самому в чужому, невідомому світі.

— Слухайте, — сказав я, відчуваючи, як клубок підкочується до горла, — але, може, поки я спав, змінилось літочислення?

— Ні, літочислення залишилось те саме. Але ви заспокойтесь, усе буде добре, — повторював лікар.

У голові в мене все змішалося. То я думав про свою родину, то згадував про райдужне світіння уламка в печері, то раптом ловив себе на думці, що мені, напевне ж, доведеться дізнатися багато цікавого, нового, то зненацька мені починало здаватися, що я все ще сплю і бачу сон.

— Зараз вам найліпше поспати ще трохи, — рішуче сказав лікар.

Він добув з кишені свого халата невелику ампулу з темною рідиною і, надломивши скляний кінчик, поставив її на тумбочку поряд з моїм ліжком.