Археолог здригнувся і притиснувся сильніше до Аліси.
— Як — не по-вашому?
— На вигляд ти наче дитина, а заввишки мало не як я.
— Це тільки так здається, — відповіла Аліса. — Мені вже шіст надцять років.
— Оце так так! — здивувався пастух.
Потім обернувся до Резри, підгукав собаку і, досі ще похитуючи головою, пішов до кущів. Та раптом, коли Аліса вже вирішила, що небезпека минула, він зупинився і спитав:
— А як же кошеня твоє? Якщо хвоста відірвали, кров повинна йти.
— Нічого, не турбуйтеся, — заспокоїла Аліса.
— Покажи мені його.
— До побачення, — сказала Аліса. — Я на поїзд боюся спізнитись.
І вона поквапилася стежиною до міста й не оглядалася, хоч пастух її окликнув ще раз чи два.
Вона б побігла, та боялася, що тоді собака поженеться за нею.
— Ну, як він? — шепотів археолог.
— Не знаю. Я не озираюсь.
Стежина поширшала, влилася в запилену дорогу; попереду показався сарай чи склад, і Аліса пішла, притискаючись до стіни ближче щоб зникнути з очей пастуха. Їй усе здавалося, що він зараз побіжить слідом.
За сараєм Аліса спинилась, віддихалася.
— Версію ми продумали кепсько, — мовив суворо археолог. — Ви являється, вимова у нас кульгає. І про екскурсію неправдоподібно. Ну чого б то людині повертатися з екскурсії самій, рано-вранці? За пам’ятай: ти приїздила до бабусі і їдеш назад… До речі, геть забув: молоді дівчата носять тут волосся зовсім не так. Вони його начісують на лоба.
— У мене ж коротке волосся.
— Все одно, начеши його на лоба.
— Тоді мені доведеться тебе на землю поставити.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Дівчинка з Землі» автора Булічов Кір на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ДЕНЬ НАРОДЖЕННЯ АЛІСИ Фантастична повість“ на сторінці 35. Приємного читання.