Розділ «III»

- О ja… ja… ja… hab mich erkдl… tet, - npoлепотiв вiрник, забуваючи о нинiшнiй спецi.

- Erkдltet? - замiтив спроволока Герман. - No, nо, geh und schlaf dich ausi

- Abe… be… ber bitte, ich ka… ka… kann noch… vielleicht… wozu bra… brauch ich gehen?..

- Ich sag' dir du sollst gehen! - скрикнув гнiвно Герман, котрому ставало чимраз прикрiше i моторошнiше слухати того гробового, тремтячого голосу. Вiрник, тривожно обзираючись, вийшов. Матiй пильно слухав цiлої розмови, пильно дивився на кождий рух, на кождий поступ вiрника. Лице його ставало чимраз сумнiше, чимраз бiльше понуре.

- Ну, що маєш питати? Говори! - сказав Герман по його вiдходi.

Матiй пiдiйшов ближче i сказав притишеним голосом:

- Коби-но пан подивилися до своєї книжки, як там записано, до якого часу робив Iван Пiвторак у пана?

- А нащо ж тобi тото? - спитав зачудуваний Герман.

- А так, я прошу.

Герман заглянув до головного журналу i до робiтницького каталога.

- До осенi, десь так… тиждень по покровi.

- Як, як? - спитав Матiй. - Тиждень, кажете, по покровi?

- А так, покрови було в суботу, - ось туй записано, - а вiн ще другу суботу виплату взяв за цiлий квартал, 75 ринських.

- Виплату взяв? - скрикнув Матiй, але сейчас успокоївся i тихiше сказав: - Гм, тиждень по покровi. А яєго на самої покрови послiдний раз видiв.

- Де?

- В трахтарнi, у Кирницького, як ся напивав з одним чоловiком.

- З ким?

- Я вже i забув… Але що то значит, - пропало! Мене тогди були троха потовкли п'янi рiпники, i я двi недiлi пролежав без пам'ятi, - вiдтак чую, вже Iвана нема, пiшов десь, кажут, свiтами.

- Ну, але що ж з того всего, до чого ти мене питав?

- Та так, але я гадав…