Розділ «ЧАСТИНА ТРЕТЯ. НА КОНІ Й ПІД КОНЕМ.»

Пойдут машины в яростный поход…

Коли ми вирушали ротою, то співали улюблену пісню ротного.

Мы войны не хотим,

Но себя защитим,

Оборону крепим мы не даром…

Ну, а наш третій взвод, звісно ж, співав про кавалерію! Улюблену помкомвзводівську.

Пролетают кони да шляхом каменистым,

В стремени привстал передовой,

И поэскадронно бойцы–кавалеристы,

Подтянув поводья, вылетают в бой! —

виводив–заливався наш тенор.

Подивилися б ви в цю мить на нашого помкомвзводу! Завжди сердите обличчя його враз розцвітало, він весь сяяв.

У помкомвзводу аж очі зволожувались. Він розчулено поглядав на заспівувача, що заливався солов'єм, і разом із нами підхоплював приспів…

І хоч не копитами, а підошвами, не шкодуючи ніг, били не коні, а ми, помкомвзводові, напевно, здавалося, що він веде не якусь там нещасну піхоту, а кавалерійський ескадрон. Підводив нас до їдальні, весело командував:

— Приставить ногу! Справа по одному в столову шагом арш!

І не допікав, що ми повільно їмо, не помічав, що ми трохи затримуємося, наливаючись зайвим кухлем чаю. Більше того: вийшовши з їдальні, він не шикував нас одразу в стрій, а діставав коробку з цигарками, пригощав курців.

Тому й не дивно, що ми ніколи не хрипли, співаючи помкомвзводівську пісню.

Зимові маневри наша стрілецька дивізія провадила в полі, за кілька кілометрів од полкових казарм. Тому наш полк оголосили «синім» і посадили в оборону, а два інші — «червоні» — мали нас атакувати.

Під час маневрів нам уперше доведеться зіткнутися з танками, і командири взводів уже вкотре повторюють, як ми повинні поводитися. Вони чомусь бояться, що ми не витримаємо й побіжимо, і вже звертаються до помкомвзводів, аби ті припильнували, щоб ми не вискакували з окопів. Помкомвзводи обіцяють, що хай тільки хто спробує дременути — митиме підлогу, поки й служитиме! Ми ж і не думаємо втікати. Нам зовсім не страшно, нас розбирає цікавість: як воно буде, коли танк прогримотить над головою.

Жаль тільки, що нема справжніх гранат! А то б ми показали і танкам.