Розділ «ЧАСТИНА ТРЕТЯ. НА КОНІ Й ПІД КОНЕМ.»

На ранок ледь спинаємось на ноги: так усе болить. Але минає день, другий, всі муки, перенесені під час маршу–походу, забуваються, і ми вже готові з виглядом бувалих вояків казати новобранцям:

— Марш — це що! Звечора підготувалися, всім запаслися, а вранці встали й пішли… От спробували б ви уночі та по тривозі!

Бо ми уже пробували й цього. Коли серед ночі підхопить тебе з постелі голос днювального:

— В ружйо!

А за вікном тривожно, як на пожежу, заливається горн. Зірвешся і не знаєш, що й хапати. Не встигнеш домотати обмотку, а вже нова команда:

— Виходь строїтись! Бігом!

Удягнувсь, не вдягнувсь — хапай гвинтівку і лети надвір. Спершу, бувало, вискакували: той лопату забув, той ремінь, а той без обмоток. А тут завдання: ворог напав на наш гарнізон, окопався за три кілометри. Вибити й знищити!

Вибили ворога, розгромили ущент і знову в казарми — спати.

Так що звичайний марш ще нічого. По тривозі скуштуйте!

Відколи існує армія, відтоді лунає над нею пісня. Подивіться, як проходять солдати вулицями вашого міста, містечка, села. Заспівувач–тенор попереду, командир–орел збоку, руки злітають наче одна, ноги — ррра! ррра! — в такт дружній пісні. Вискакують розчервонілі дівчата, липнуть до вікон молодиці, біжать, обганяючи стрій, дітлахи. А солдати ідуть, співаючи, і мовби не помічають нічого.

Переконаний, що перший у світі загін, перша когорта, фаланга, дружина, перші люди, які озброєні стали в стрій, рушили в свій перший похід із піснею.

Ми, звичайно, не знали, яких пісень співали у ті давні часи. В нас були свої бойові, революційні пісні, і вони лунали над нами, коли ми вирушали з казарми у поле чи коли поверталися з навчань.

Скільки було в нашім полку взводів, стільки й лунало пісень. У кожного взводу, а точніше — у кожного командира була своя улюблена пісня. Тож її найчастіше й виконували.

У другому взводі, наприклад, особливо полюбляли співати про трьох танкістів:

Над тайгой легла роса густая,

Поплыли туманы широки,

В эту ночь решили самураи

Перейти границу у реки.

Першим взводом командував лейтенант, закоханий у броню. Тож там найчастіше співали про танки:

Гремя огнем, сверкая блеском стали,