Горобчик цвірінькнув, що, видно, означало: «Зараз усі будуть».
Чорноп'ятов спустився вниз і вернувся із старою бляшанкою з-під кофе, в яку складав крихти. Сьогодні там був пшоняний концентрат.
Біля дверей уже метушилась добра дюжина сірих клубочків, які скакали й щебетали, вимагаючи сніданку.
Чорноп'ятов пом'яв у руках концентрат і висипав на край тротуару. Горобці шумно накинулись на їжу, жадібно хапаючи великі грудочки помащеної каші. Вони витягували шийки, настовбурчувались, тужились і все-таки проковтували кашу.
Не минуло й хвилини, як вони впоралися з кашею.
Горобці відразу обважніли, набундючились і дивилися з якимось подивом на свого годувальника. Деякі почали чепуритися, перебираючи дзьобом, пір'я.
— Годі, християни, — мовив Чорноп'ятов, сів на поріг і заходився крутити цигарку.
Так було щодня. Звик до цього Чорноп'ятов, звикли й горобці.
Чорноп'ятов закурив, розстебнув комір сорочки.
— Теплінь-бо ж яка!.. Гарно!..
Він благодушно ніжився під лагідним сонцем, димив самокруткою і посміхався. Знали б гітлерівці, що за документики сховані під його верстаком! Хе-хе! Де там! Хіба ж можна додуматись до цього! А машина? А кур'єр? Так і згинули? Згинули! Як корова язиком злизала. Все зроблено чисто. Раз-два, і кінці в воду. Нехай поморочать голови. А Кость уже, звичайно, «відстукав» і відповідь, видно, одержав. Цікаво, який варіант вибере полковник Бакланов? Мабуть, що другий. Не інакше як літака пришле до нас. Це найзручніше і швидше. Та що там ворожити? Бакланов вирішить, йому видніше. Дядько тямущий. Добре б оце зараз подивитись на нього. Який він із себе, як воює, старий кремінець… Обтесало його життя, обкатало. Полковник. — Легко сказати? А був же колись шахтарем. Коногоном, здається. От що значить людина!..
Отак міркуючи, Чорноп'ятов попихкував цигаркою і поглядав на вулицю.
Ось показалась німецька похідна кухня на твердому ходу, її тягнув широкозадий, гладкий куцохвостий кінь. Кухня гучно торохтіла по бруківці. На передку сидів літній солдат із заспаним обличчям. Він одганяв батогом надокучливих ґедзів, які обсідали круп коня.
Похідну кухню обігнали три мотоциклісти в есесівській формі, а потім показалась сумна процесія. Оточені щільним кільцем автоматників, втомлено брели чоловік з двадцять арештованих. Серед них Чорноп'ятов помітив двох жінок. Усі йшли мовчки, низько опустивши голови, тримаючи в руках згортки, вузли, клунки.
«Видно, до Німеччини відправляють!» подумав Чорноп'ятов, вдивляючись в обличчя арештованих. Але нікого із знайомих він не побачив. Процесія звернула на перехресті з Біржової вулиці на Поштову.
В будинку напроти відчинилось вікно і показалось худе, виснажене обличчя. Жінка вклонилася Чорноп'ятову, він відповів їй. Так відбувалося майже щодня.
Чорноп'ятов знав од сусідів, що жінка, з якою він по суті не був знайомий і ніколи не обмовився жодним словом, до війни працювала вчителькою. Після загибелі на фронті чоловіка її розбив параліч, відібрало обидві ноги, і вона вже не виходила а своєї кімнати.
Жінка оглянула вулицю сумним, розгубленим поглядом і затулила вікно занавіскою.
— Пора до роботи, Григорію Опанасовичу, — сказав собі Чорноп'ятов. — Годі сидіти.
Він хотів було вже підвестися, як раптом побачив на протилежному тротуарі Калюжного. Той простував своєю звичайною, неквапливою ходою, не повертаючи голови, не оглядаючись.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Голубий пакет» автора Брянцев Георгій на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Георгій Брянцев ГОЛУБИЙ ПАКЕТ“ на сторінці 31. Приємного читання.