Розділ «ГУМ-ГАМ»

Нараз почувся приємний дзвін: “Один, два, три, чотири, п’ять — до нас гість прийшов гулять…” Певно, так привітно озвалися двері.

І потім — знайомий голос:

— Гей, Вертуне, на місце! Як добре, що ти прийшов, Максиме! Я дуже скучив.

Пруття, що тримало Максима, стулилося — гнучкий Вертун відскочив у куток.

Гум-гам біг через кімнату, віддзеркалюючись у прозорій підлозі; можна було подумати, що то два блакитнолиці хлопчики квапляться потиснути руку гостеві.

— Доброго ранку, Гум-гаме! — мовив Максим.

Він також радів, що з його другом нічого не сталося.

— Ти вгадав, — посміхнувся Гум-гам, — у нас завжди ранок. — Він показав на вікно, де горіло синє сонце. — Зранку й до вечора тільки ранок… А ти молодець! — Гум-гам поплескав його по плечу. — Скажи чесно: ти не боявся?

Максим згадав, як його перекинуло в повітрі, як побачив він близькі зорі.

— Трохи страшно, — признався він. — Але я звикну.

— Люблю сміливих людей! А ти чого підслуховуєш? — Гум-гам повернувся до Вертуна. — Гей, Вертуне, ти вже геть застарів, прийняв Великого Фантазера за якогось дурнуватого пилосмока…

Вертун щось писнув у відповідь.

— Ще хвилина, і ти поцупив би мого друга, — хмурився Гум-гам. — Доведеться тебе замінити.

Максим нічого не розумів: що воно за пилосмок, чому Вертун хотів його поцупити? Але Вертун тремтів усім своїм пруттям, і Максим пожалів його:

— Це я винен, — усміхаючись, звернувся він до приятеля. — Не гнівайся, Гум-гаме. Я не сказав, хто я такий. — І подав Вертунові руку: — Мене звуть Максим.

Вертун обережно потиснув хлопчикові руку й яропищав:

— Досить лише покликати: “Вертуне!” — і я тут як тут. — І Вертун утік на своїх гнучких прутах.

— У нас була гра з літаючими пилосмоками, — Гум-гам кивнув на порозкидані ящики. — Коли багато пилюки, я запускаю пилосмоки.

Він спіткнувся об якийсь ящик і розсердився:

— Вічно ти заважаєш! Вертуне, тягни лишень його до сміттєпроводу!.. Музичний умивальник, — пояснив він гостеві.