Розділ «ГУМ-ГАМ»

Гум-гам надувся і навіть ліг на спину, склавши руки на грудях, давши другові зрозуміти, що його запитання зовсім недоречне, надзвичайно дурне запитання.

— Може, в тебе болить голова? — питав і далі Максим.

— Не болить.

— Може, ти хочеш погратися зі мною?

— Хочу! — Гум-гам аж підскочив у повітрі.

— Тоді лови мене!

І Максим, наче плавець, одчайдушно почав працювати руками й ногами, почувши, як його друг аж заверещав од задоволення. Згарячу він полетів, не розбираючи дороги, навмання, а потім оглянувся і, помітивши круглий будинок, вирішив заховатися за ним. Проте Гум-гам був зовсім близько, він майже хапав суперника за п’яти, і Максим, спритно вигнувшись, злетів угору і вдарився головою об щось м’яке.

Два вигуки пролунали з двох боків.

— Спіймав! — кричав Гум-гам, тримаючи в руці Максимову сандалію.

— Що це за дурні жарти! — прохрипів хтось.

Голова й плечі Максима стирчали з білої хмарини, на якій сидів старий чоловік з підзорною трубою в руці.

— Невже так мало вільного місця, що треба штовхати цю спокійну хмарину? — проказав старий, здіймаючи кошлаті брови. — Що ти тут робиш?

— Я гуляю, — відповів Максим, відчувши себе не зовсім зручно в такому дивному становищі. — А ви що робите?

— Давно я не бачив хлопчиків, які гуляють самостійно, — ніби сам до себе сказав старий. — Хіба ти зрозумієш, хлопчику, чого саме я сиджу на цій хмарині?

— Зрозумію.

— Я намагаюся дізнатись, як влаштований світ, — відповів старий чоловік.

— Значить, ви дивитеся з хмари у підзорну трубу? — подумав уголос Максим.

— Я вивчаю все, що навколо мене.

— А як влаштований світ? — поцікавився хлопчик і раптом скрикнув: — Ой!

— Що означає “ой”? — стрепенувся старий.