Розділ без назви (1)

 Грибовський. Від Шредера.

 Орлюк. Підсудний Шредер, ви підтверджуєте?

 Шредер. Ні... Проте так.

 Орлюк. Чому — проте?

 Шредер. Бачачи цього суб'єкта, мені хотілося б заперечити абсолютно все.

 Антоніна. Іване, скажи йому, щоб був він проклятий! (До Шредера). Убивця ти, жорстокий кат, як носить тебе нещасна земля...

 Орлюк. Ця жінка прок. инає вас. Вона вважає вас безсердечним катом.

 Антоніна. Кат ти, гірше звіра кусючого.

 Орлюк. Ви принизили звання людини.

 Шредер. Я персонально не принижував.

 Орлюк. Ви брешете. Ви поводились на нашій землі не як офіцер окупаційних військ, а як аморальний убивця.

 Шредер. Це питання політики. А політика вільна від моралі. Це війна, й усі ми діємо в її орбіті, а Гегель сказав: «Війна вічна й моральна».

 Орлюк. Ні, вона не вічна й не моральна. Вона зникне разом з вашою темною силою. Ви насмілюєтесь тут заперечувати свої злочини?

 Шредер. Ні, я тільки хотів сказати, що я діяв не тільки в силу присяги, але й на підставі вчення великих умів: Гегеля, Ніцше, Фіхте. Фіхте каже: «У взаєминах між державами нема іншого права, крім права сильного». Це вчення Гітлер модернізував. Але коли ми зрозуміли минулого року, що війну ми програли й що ми загинули, ви зрозумієте, як зросла природно наша жорстокість.

 Орлюк. Підсудний Грибовський! На підставі якого вчення ви діяли? В ім'я чого ви брехали, провокували на зраду, на продаж України, нашої нації в рабство на загибель?

 Грибовський. Почекайте, я зараз все поясню... Коли я прийшов на Україну з ними, я зрозумів, що я тут чужий. Я діяв в ім'я страху смерті, люті, помсти. Я зараз все скажу. Все! — Грибовський трагічно змахнув руками й повернувся до народу. Він щось хотів сказати. Але в цей час понад самою школою прогув літак і закидав листівками всі хати, городи, вигін.

 — Листівки кидають! — гукнув у вікно Тарас Бовкун.

 — Які?

 — Про дядька Романа. Шість танків розбив!

 — Хто?