Розділ без назви (1)

 З цими словами розчулений Макар подав листівку Подорожньому.

 Але не встиг Подорожній роздивитись, звідки починати, як не менше десяти голосів підхопили текст:

 — «Недалекий той час, коли ворог буде розгромлений!»

 Потім разом всі замовкли. Лунав лиш голос молодої вчительки:

 — «І тоді син ваш повернеться додому до вас, до дружини, до дітей, повернеться з перемогою, й слава про нього, як про богатиря землі української, буде жити й гриміти в віках! Спасибі вам, батьку Героя. Військова рада фронту».

 Запанувала врочиста пауза. Всі з повагою дивились на старого, чекали від нього слова.

 — От вам і Роман! — почувся чийсь голос. — Що ви скажете, Семене Власовичу?

 Але Семен і тепер, в урочисту хвилину життя, не зрадив себе, — суворість оберігала його горду душу від марнолюбства й сусти.

 — Не знаю, — сказав він, спокійно вдивляючись кудись вдалину і дослухаючись до людського слова — чи нема часом у кого сумніву, невіри або й заздрості, — щоб не видатись смішним чи недостойним суворого свого часу, додав байдуже:

 — Як на мене, то це або агітація якась, або ж брехня. Як же це, справді, щоб отак от шість танків? Що це вам, крижаки на болоті? Та на який ляд тоді кувати їх, залізо переводити, коли отак!

 — Це вже не нашого розуму розпорядження, — зауважив Хома Чепурний. — Виходить, так от!

 — Ну, коли так, то й так. Нехай-но вже. Я радий, — здався старий коваль.

 І тут з-за повороту з'явився раптом на вілісі — хто б подумав? — Роман!

 Спершу ніхто його не впізнав. Він був без бороди і весь у пилу. Тільки ясні, як колосся ячменю, вуса свідчили, що це Роман. Легка гімнастьорка, погони, пілотка й перебування в походах омолодили його років на двадцять. За плечима — гвинтівка. На грудях — Золота Зірка. За вілісом гуркотіла пара трофейних тягачів. Це генерал Глазунов прислав на посівну обіцяну допомогу.

 Оточений народом, віліс зупинився просто самої хати.

 — Романе Семеновичу!

 Посипались запитання, вигуки, сміх і знову розпитування.

 — А як той? А той? А чи живий такий-то? А чи далеко звідси? А як воює Павло Горобець?

 — Нічого воює! Погнали Гітлера вже к чортовій матері аж у Румунію.

 — А як Лобода? Як Бухало?