— Ні! — пробелькотів Шульц.
— Я бачив вас особисто перед смертю, пане фельдмаршал!
— Я не фельдмаршал, ви помилились!
— Ви бігли з маршальським жезлом по цьому життєвому простору, потім ви впали, і в мене так заболіла голова, а-ай!
— Я капітан Шульц!
— Лягаа-а-й!
Пройшла ще одна хвиля винищувачів.
О діти Німеччини! О сироти і вдови великої країни! Генерал дон Бреннер стоїть по коліна в багнюці.
Водянисті очі його спрямовані назад, на пройдений кривавий шлях до самої Волги, вони позбавлені проблиску думки.
Скільки загинуло умів, роботящих рук у розквіті сил!
Які майстри, умільці, які таланти укрили трупом землю на тисячі верст! Сумна слава... В середині XX століття, коли все уже є, щоб перетворити всю землю в рай, в сузір'я її народів, великих і малих, — що зробили з Європою ваші загиблі батьки, які були отруєні мертвою ідеєю фашизму?! О юні сини фатерлянду! Якщо минулі імперіалістичні війни нічому не навчили ваших батьків, прозріть хоч ви при світлі своїх палаючих будинків: нічого, крім горя й руїн, не здобудете ні ви і ніхто вже в Європі з допомогою багнетів і унтер-офіцерів.
Зустрічайте ж бурю, якщо посіяли вітер. Зазнайте тягаря війни і на своїй землі, і кривавого жаху війни, і всі її грізні чесноти. До вас ідуть зі зброєю розгнівані радянські люди, яким ніколи не хотілося бути вашими ворогами.
Фон Бреннер стояв у болоті під самим румунським кордоном. Нестямні очі його світились божевіллям. Праворуч і ліворуч з'явились грізні цепи маршала Жукова.
Офіцери підняли руки.
Потяглися довгі валки полонених. Випавши з орбіти загального планового руху, брели поволі й без мети, ніби не підлягаючи вже закону тяжіння, й здавались невагомими. Це йшла вже людська спустошеність. І зустрічні потоки радянських солдатів дивились на них байдуже, без злоби й ненависті, як у порожнечу. Прямуючи на захід, всі думали свої думи.
В Павлівській школі почалось нове життя. Уляна прийшла в свою школу з чоловіком.
Уляна. Знайомі? Вчитель Мандрика, Гордій Павлович.
Мандрика. Пробачте, ми знайомі. Ви, здається, хм...
Орлюк. Еге ж!
Мандрика. Чи, може, я помиляюсь?
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Повість полум'яних літ » автора Довженко Олександр на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ без назви (1)“ на сторінці 58. Приємного читання.