Розділ «ГЛИБИНИ НАШОЇ ПАМ'ЯТІ»

У Північній Африці, в районі Єгипту, розташовувалися східні колонії атлантів. А далі на схід і північний схід жили «Ноєві народи».

Треба знати, що Таблицю народів очолює Ной, сімейство котрого стало важливою сполучною ланкою між допотопним і післяпотопним людством. Його сини Сим, Хам і Яфет уособлюють три основні людські раси [Упереджені вчені-історики твердять, що біблійні пророки ці сюжети просто списали з більш давніх, шумерських, текстів. Зовнішній збіг справді є, але тільки зовнішній. Яфет — від «білий», «світлий»; Сим — від шумерського слова «оливковий» (смаглявий); Хам — від «темний» («обпалений»). Отже, у шумерів увага акцентується на кольорі шкіри та інших расових особливостях. А в Біблії про це ні слова, хоча заперечувати, що основні раси людства мають різний колір шкіри, ніхто не збирається. Та справа не в цьому, а в духовній, інтелектуальній і, отже, конструктивній ролі певних людських спільнот, певних народів в історії]. Кожна з них заселяла свої території. Семіти — Аравійський півострів і Месопотамію. Хаміти — Палестину, Північну Африку, нинішню Сахару, що до Потопу була родючим краєм із прекрасним кліматом. Яфетіди — північні (по відношенню до Ізраїлю, Єгипту) землі — егейський і понтійський регіони, Балкани, Кавказ, Прикаспій (див. рис. 2).

Рис. 2. Раннє розселення народів (за Біблією)

Названі території не були колоніями Атлантиди. Тому йшла багатовікова боротьба між атлантами і яфетідами, які відігравали дедалі активнішу роль, їх, звичайно, підтримували «братерські» народи Сима і Хама.

Яфетичний світ народжувався в боротьбі. Адже яфетичне відгалуження «Ноєвих народів» являло собою ніби протилежний полюс у світі, де панували атланти — люди «від віку славні і великі», але вже звироднілі у страшних гріхах під впливом безглуздих ритуалів та містерій. Зло не бажало йти в небуття і постійно виявляло свою агресивність. Спалахували жорстокі війни із «злісними», із «Змієм Чорним» (толтеками), котрий постійно з'являвся з південного заходу.

И сказали Змею Черному:

— Будем мы делить подвселенную,

По Земле Сырой проведем межу.

Справа пусть за межой будет Царство Сварога,

Слева за межой будет Змеево Царство [Тут і далі цитується «Звездная книга Коляды (Русские Веды)». — М., 1996].

Звичайно, життя в егейсько-понтійському регіоні тільки починалося. У ті часи рівень Середземного моря був на 40 метрів нижче, не існувало ще Егейського, Мармурового, Чорного й Азовського морів. Це вже пізніше, коли почнуть танути льодовики, тут протікатимуть ріки. Вони понесуть свої води через Східно-Європейську рівнину в Середземне море. Клімат тут був досить сухим і холодним (адже зовсім поруч розташовувався льодовик). Виняток становили південні райони Понту, де були непогані угіддя для землеробства, рибальства, полювання.

Населений яфетідами простір ззовні нагадував величезний пустельний край. Тут не було міст, пірамід, велетенських ідолів, нескінченних масових процесій, «людських мурашників», що будують черговий некрополь померлому жерцю чи володарю. Та й етнічної диференціації серед яфетідів ще не було. Еліта племен знала лише одну ритуальну (священну) мову, так звану «пташину мову» (мову птаха Гамаюн).

Із вгасанням Атлантиди як цивілізації яфетичні народи йшли по висхідній у своєму розвитку. Вони просувалися в північному напрямку, у райони помірного клімату. Мова йде про північне узбережжя Чорного моря, тому що в той час велика частина земель нинішньої України була вкрита льодом. Величезні блакитні брили льодовика сягали Карпат. Яфети доходили до краю льодовиків і тут «контактували» з гіперборейцями.

У цих контактах яфетіди представляли жіноче начало етноеволюції. Сини Ламеха (гіпербореї-арії) «паруючись» із представниками материнської яфетичної раси давали потомство, яке у Святому Письмі позначене як «сини Яфета»: Гомер (кіммерійці), Магог (скіфи), Мадай (сармати), Тирас, Фувал (Тувал) [Отже, у прабатька сучасного людства після Потопу з'явився внук Тувал, що уособлює український етнос. А хто ж був його тезком? Зведений брат Ноя, як записано у Біблії! Саме він, як пам'ятаєте, «кував усяку мідь та залізо», тобто виступав металістом-землеробом], Мешех — засновники народів першого ступеня арієзації. Згодом нащадки Яфета, пройняті арійським духом, розселилися на неозорих просторах Європи і Азії — від Карпат і Каспійського моря до Зауралля, Китаю, Індії, Тихого океану. До них можна віднести древніх європеоїдів, етноси Уралу, Сибіру, Далекого Сходу: фіннів, угрів, туранців, алтайців, монголоїдів, китайців долини Янцзи-Хуанхе, тибетців, автохтонів Індії тощо.

Звичайно ж, це був досить складний конгломерат родів, племен, народностей різного рівня культури, духовності, інтелекту, різного ступеня дикості й азійщини. Але якщо дивитися в корінь і виокремлювати суть, то стає очевидно, що саме в цьому арієзованому середовищі, на цій благословенній «землі, що Господь її викляв» [Бут. V. 29], зароджувались і проростали перші паростки нового післяпотопного світу, формувалися перші підвалини основних типів цивілізації: номадичної (пастушачо-кочової), античної і землеробсько-індустріальної.

«Світлі» племена за допомогою гіпербореїв-аріїв, відстоявши свою землю, почали думати, як її використовувати:

А затем Сварог со Сварожичем Подразрезали Землю-матушку, Плугом острым ее поранили. Чтоб поверхность земная очистилась И ушла вся кровь в Землю-матушку — Расступилась Земля, поглотила кровь.

Настав період мирного священнодійства на «Землі-матінці, годувальниці». На безкраїх степових і лісових просторах народжувалися перші осередки осілого землеробства. І це був тільки початок.

Незважаючи на протидію «темних сил», яфетичні племена почали набувати «нових богів». І стали народжуватися світлі боги: з'явився на світ бог Велес (Ас зоряний), народилася Юна лель (Любов златокудра). Мабуть, важко народжувалося нове, світле, духовне:

От рожденья богов Колебалась земля, Бури пенили море синее, Расстилалась трава, приклонялись леса, Сотрясалась вся Поднебесная.