Розділ «ГЛИБИНИ НАШОЇ ПАМ'ЯТІ»

У Біблії зазначається, що напередодні Вселенського Потопу каїніти (гіпербореїарії), які представляють так звану «батьківську» (чоловічу) гілку людства, в поколінні Ламеха [Ламех (сильний, міцний) — син Метушаїла. Єдина допотопна особа з прямої лінії Каїна. Прожив, за даними Біблії, 777 років. Мав дві дружина і скнів: Явала, Ювала, Тувал-Каїна. Написав біблійну поему, в якій особливо звеличував винахідливість свого наймолодшого сина Тувал-Каїна. Історик Йосип Флавій стверджує, що у Ламеха було 77 синів (див. Костів К. Словних-довідник біблійних осіб, племен і народів, — К., 1995.—С. 220)] розділилися на три народи і кожен з них мав свої ареали розселення. На сході, в районі Уралу, жив багаточисельний народ біблійного Явала (старшого сина Ламеха). «Він був батьком тих, що сидять по наметах і мають череду» [Бут. IV. 20], тобто родоначальником пастушачих народів. Цей етнос першим рушив на південь і утворив першу підрасу нової — п'ятої — раси людства, тобто заклав підвалини степової цивілізації.

Ці так звані архаїчні арії, змішуючись із уцілілими автохтонами півдня Уралу, Сибіру, а пізніше — Індії та іранських степів і нагір'їв, утворили плодовиті племена «людей, що живуть у наметах». Мова йде про кочові, пастушачі народи, які відіграли дуже важливу роль у післяпотопній історії людства, — кіммерійців, а потім — скіфів, таврів, сарматів і, нарешті, гунів. Але свій духовний потенціал (а ми ведемо мову саме про духовну історію людства) вони одержали спочатку від народу Явала.

Трохи на захід, переважно у прибалтійському регіоні навколо Білого моря, перед Потом жила інша арійська спільність. Йдеться про народ Ювала (середнього сина Ламеха). Ювал «був батьком усім, хто держить у руках гусла й сопілку» [Бут. IV. 21]. Він ще до Великого Потопу поступово «сповзав» на південь Європи. І настав час, коли цей народ увійшов на територію атлантів, які займали простір між 20 і 40 градусами північної широти, тобто узбережжя Середземномор'я. І тут почалися затяжні, жорстокі війни між «синами Посейдона'' і «гіперборейцями'', про яких оповідає Платон у діалозі «Тїмей». Гору врешті-решт взяли атланти, які відтіснили серединну галузку арійського народу, що згодом заснував античну цивілізацію, на схід. Він поступово, протягом століть, почав заселяти землі Північної Припонтиди — від Дунаю до Кавказу. Тож найперша арійська хвиля стала накочуватися на ваші землі ще до Потопу (14–15 тисяч років тому), задовго до другої арійської хвилі народу Тувала на чолі з Рамою.

Після Потопу, коли була знищена Атлантида і в Середземномор'ї утворився вакуум, народ Ювала з земель Північної Припонтиди знову рушив на південний захід. Поступово, асимілюючись із аборигенами Середземноморського узбережжя, він закладав основи великої античної цивілізації.

Загадкові дорійці, що проникли в Грецію близько 1200 року до н. е., а також пелазги і анти на землях Праукраїни — пізні рештки цього народу, прабатьком якого був Ювал. У духовному плані класична Греція почалася, як відомо, з легендарних орфіків, елевксинських містерій, піфагорійців. Це предтечі Платона, Есхіла, Софокла, Еврипіда, Фідія, Арістотеля… Ювал — пасіонарій Явана, четвертого сина Яфета. Вони разом народили четверту ггідрасу п'ятої (сучасної) корінної раси. І нарешті, третій наймолодший син Ламеха — Тувал-Каїн, котрий «кував всіляку мідь та залізо». Причому, поза усяким сумнівом, то були не стільки зброя і обладунки (мечі, сокири, наконечники стріл тощо), скільки землеробське знаряддя (плуги, борони, серпи). Адже саме ім'я Тувал у Святому Письмі об'єднане з іменем Каїна — засновника землеробства.

Цей народ почав формуватися близько 20 тисяч років тому в північно-західному кутку Європи на території сучасних Ісландії, Скандинавії, Гренландії. Це були фізично міцні, стійкі до різноманітних негараздів, інтелектуально розвинеш люди сучасного європейського типу (білошкірі, круглоголові, довгоногі, русо- і темноволосі, блакитно- й кароокі). Санскрит — мова саме цього народу. Та й поняття «арій» у більш строгому смислі пов'язане з племенем Тувала-Каїна та його сестри Ноєми.

Легенди говорять, що народ Тувала-Каїна жив північно-західніше від народу Ювала, на великому острові серед «молочного моря». Острів називався Швета Двіпа — по-санскритськи «світлий, білий острів». Гадаю, це нинішня Гренландія, а можливо, Ісландія. Тут мешкали «світлі, сяючі подібно місяцеві люди». В Махабхараті сказано, що Нарада (а це божество всіх допотопних каїнітів) пішов на цей світлий острів і викликав головного Бога, котрий явився йому у вигляді Північного сяйва [Див.: Махабхарата. — Ашхабад, 1984.—Кн. 2]. А далі йдеться про мудреців, які, впавши від цього в шаленство, втратили зір та інші чуття, нічого не бачили й лише чітко сприймали однотонний звук [Дійсно, сильні спалахи Північного сяйва супроводжуються пронизливим звуком. Це явище вчені ще й досі не пояснили].

Полярний день у районах арійського острова Швета Двіпи в Рігведі описується так: Сонячний бог (потім він став Мітрою), піднімаючись на певну висоту, зупиняється й випромінює світло на все живе. Справді, за Полярним колом сонце, піднявшись над горизонтом, стоїть якийсь час на місці, а потім повертає назад. І в Рігведі сказано: «Свою колісницю Сонячний бог зупинив посеред неба».

На відміну від перших архаїчних аріїв Явала — Ювала, плем'я Тувала-Каїна несло в собі вищі інтелект і духовність. Саме пришельці під проводом Рами, спустившись на землі Припонтиди, залишили тут досить помітний арійський слід. Прижилися засновані аватаром культи Сонячного світла, Матері-Берегині, Івана Купала. Набули сили перші паростки переданих Рамою знань у галузі гончарства, організації житла, побуту. Часто вживалися санскритські терміни і звороти, хоча мова корінних мешканців до другого пришестя аріїв зі сходу ще розпадалася на ряд діалектів, і санскритською в цілому назвати її важко. Однак найбільш вагомим було те, що представники півничан і духовно запліднені ними тубільці почали застосовувати на благодатній українській землі незнані раніше технології рільничого землеробства. Думаю, що не випадково у давньому епосі Північної Припонтиди збереглося багато переказів про міфічних ковалів-металістів і металургів, які уміли добувати мідь і залізо, виготовляли з них всілякий реманент, у тому числі перший на Землі сорокапудовий плуг, яким можна було робити глибокі борозни й вали, «завбільшки, як церква [Рыбаков Б. А. Язычество Древней Руси. — М, 1988.—С. 43].

Але якщо глянути на проблему більш глобально, то можна зробити висновок, що саме технологія продуктивного землеробства, яка особливо розквітла в Аратті в епоху Трипільської культури, не тільки істотно вплинула на формування визначальних ментальних характеристик слов'янської раси (насамперед, й двох провідних народів Тувала і Мешеха), а й значною мірою прискорила перехід людства до сучасної європейської християнської цивілізації.

Думаю, ви погодитеся, що це велика і складна тема. Тут потрібні ґрунтовні дослідження, які змінили б традиційні уявлення про історичну роль народів благословенної Припонтиди. І це, як мовиться, справа майбутнього.

А ми поки що спробуємо з'ясувати, хто ж представляв оті «запліднені» аріями, народи. Адже люди Півночі (гіперборейці-арії) переселялися на південь і південний схід в ареали, котрі вже були заселені так званими материнськими народами ще з допотопних часів.

ЯФЕТИЧНЕ ВІДГАЛУЖЕННЯ «НОЄВИХ НАРОДІВ»

І ввесь людський рід

Він з одного створив,

щоб замешкати всю поверхню землі,

і призначив окреслені доби

й границі замешкання їх.

Біблія — Перед Всесвітнім Потопом етнічна строкатість була досить значною, хоча дослідники виокремлюють сім основних рас: атлантичну, нордичну (арійську), семітську, хамітську, яфетичну, монголоїдну (китайську), індійську. Чіткі межі між расами були відсутні, існувало багато «змішаних» народів, котрі й самі не знали, до якої раси вони належать. Чимало було і залишків зниклих рас і народів: древні народи Америки, Океанії, Південно-Східної Азії та ін.

Імперія атлантів простягнулася від Південної Америки до Східного Середземномор'я. Атлантична раса включала в себе кілька народів. Безпосередньо перед Потопом панівне становище в ній посів народ толтеків [Толтеки-атланти були смаглявими, включаючи і правлячу касту. Деяке уявлення про елітну верству атлантів можна скласти, згадавши про гігантів Патагонії, яких бачили моряки експедиції Магеллана. Це звироднілі атланти. Правда, були серед них і особливо шановані «світлі». Ця частина вищої касти (в основному жерці) визнавала лише владу гіпербореїв з північного острова Туле. Нижчі ж верстви суспільства становили раби-кроманьйонці, яких навіть не вважали за людей]. Він справляв особливо сильний вплив на Південну і Центральну Америку. Тут були його західні колонії, культові центри: Тіауанако, Копан, Меза-Верде та ін. Саме за активної участі «біженців» — толтеків із загиблої Атлантида в цих районах пізніше виникнуть великі імперії майя, інків, ацтеків. Останні взагалі вважали себе вихідцями з країни Ацтлан (Атлантида). Звідси і походить їхня назва.