Розділ «УОСОБЛЕННЯ УКРАЇНИ»

Я сам себе, дурний, дурю, Та ще й співаючи. Орю…

Все це негативні плоди тяжкої історії.

Про який національний інтелект може йти мова, якщо «голова» нації десятиріччями, сторіччями була то в Литві, то в Польщі, то в Росії. Звідти керували, звідси й елементи «баранізму», наївна віра народу й потурання своїм правителям!

— Ви, шановний Самден, почали лаятись, — зауважив я.

— Як же не лаятись, коли великий народ на щось чекає, немов відтягує своє пробудження. Знову пригадую слова Тараса:

І день іде, і ніч іде. І, голову схопивши в руки, Дивуєшся: чому не йде Апостол правди і науки?

Але пробудження нації неминуче і близьке. Воно відбудеться.

КОЗАЧЧИНА

Сходить сонце золотаве, Як козацька булава.

Народна пісня

Поникли головы козачьи, Как будто смятая трава. Т. Шевченко

— Про українську козаччину багато сказано. І все правильно: і що Запорозька Січ — якийсь аналог західних рицарських орденів, і що «січовики» здійснювали єдино можливу в тих умовах форму державності та збройних сил, і «ватажний» характер козацьких походів тощо. Але чого майже не помічають, так це духовного аспекту козаччини. Запорозька Січ була насамперед найважливішим духовним фактором життя всього тодішнього світу. Без перебільшення!..

Січ була знаряддям виконання українським народом загальноісторичної місії. Великий провидець Мішель Нострадамус (його шанують в Агарті, в Шамбалі — не дуже) у своїх до краю стислих катренах спеціально говорить про це:

Гряде новий,

стократ привабніший звичай

Старому бусурманському на зміну.

Де мова тішить слух,

там Борисфенів край

Початок зрушенням покладе, злама рутину.

Йдеться про кінець XVI — початок XVII століття, коли українська вщент сплюндрована земля завдяки Запорозькій Січі знову стала фактором світової історії. Кілька віків тут була «рутина». Життя ледь жевріло «там і сям», але не було «цілісного начала», не було позитивної еволюції. Така «рутина» була дуже страшною для Західної Європи: та багатовікова стіна, об яку розбивалися орди войовничих кочівників, руйнувалась — шлях до багатого європейського столу наїдків був вільний. Без руської Кліо осиротіла Європа жила у якомусь важкому очікуванні. Зі сходу нависала чорна хмара: Туреччина могла легко кинути в Європу до 500 тисяч фанатичних вояків. Московія? Вона в XVI–XVII століттях не мала регулярного війська й сама ставала легкою здобиччю поляків і навіть кримських татар. Бусурманська хмара вже сунула слов'янськими просторами на захід і північ; здавалось, її ніщо не зупинить.