Розділ «СВЯТЕ СЛОВО «РУСЬ»»

… І будеш для них сторожею. Біблія

Установити істинний зміст поняття «Русь» можна, лише відмовившись від традиційного історико-матеріалістичного підходу. Адже, як пише історик С. Лєсной: «Офіційна теорія походження Русі зовсім помилкова» [Лесной С. Откуда ты, Русь? — Ростов-на-Дону, 1995. — С. 12].

Ім'я «Русь» — біблійне, якщо хочете, містичне (пророче, програмне.: Тут ми маємо той неординарний випадок, коли в розумінні об'єкта (етносу, країни, землі) потрібно йти від імені, а не навпаки. Це Слово-доля, що означає «глава», «проводир», «вождь» [Саме так з давньоєврейської перекладається слово «рош»]. Воно дано «згори» історичному народу, точніше суперетносу (расі), що змінює свій образ, але не змінює своєї суті, свого покликання протягом тисячоліть післяпотопної історії. Ім'я «рус» (расен, русич) було відоме всьому світу від «початку часів», воно ж на першому плані і «наприкінці часів». Майже всі події світової історії XX століття відбуваються на землі слов'ян чи за їх участю. «Рус» поставив на коліна Європу і став загальним ім'ям в усьому світі, його сприймають як велику таємницю — з подивом, надією і страхом. До князя Рош персонально, так би мовити, звертається і сам Господь, оберігаючи його від надмірної гордині і попереджаючи: не чіпай Ізраїль, а щодо інших народів пропонує бути їм вождем [Див.:Єз. ХХХVIII.7].

Сутність таких історичних народів «наскрізного» значення, як євреї, руси, германці можна зрозуміти лише з урахуванням їх трансформацій на різних етапах еволюції людства. Поняття «Русь», «руси» часів Аратти, Аттили, Київської Русі і післямонгольського періоду, а тим більше радянського чи пострадянського часів, звичайно ж, позначають різні явища — різні народи і держави. Проте, незважаючи на істотну трансформацію, слово «Русь» має свій «наскрізний» зміст, пов'язаний з неминущою історичною місією провідного суперетносу, що бере на себе основний тягар історії, зазнає найбільш складних «експериментів» і перипетія у процесі просування людства на п'ятому колі еволюції.

У Біблії слово «Рош» (Рус) вживається чотири рази: у Таблиці народів як ім'я правнука Якова — Ізраїля та книзі Єзекіїля — як ім'я північного народу, котрий повинен стати вождем багатьох народів. Але ім'я «Рош» похідне від «Тарсен». До русів також мають відношення біблійні Тувал (Фувал), Мешех, Тирас.

Отже, імена «Русь», «руси» з урахуванням їх трансформації (зумовленої історичною необхідністю та неточностями під час перекладу) згадуються на багатьох сторінках Біблії. Звичайно ж, по-різному називали вихідців з легендарної Аратти — синів Тарсена та їхніх спадкоємців. Та й зміст у слово «Рус» вкладався подвійний: «землероб» (носій нової аграрної технолога), «глава», «проводир» тощо. Але за цим різноманіттям не можна не бачити того загального, що характеризує суперетнос русів, — бути провідною ланкою, йти в авангарді народів післяпотопного світу і випромінювати світло високої духовності.

Плутанина з терміном «Русь» зумовлена тим, що наукова філологічна й історична література базується на латинізованих джерелах. У Європі тривалий час науковою мовою була латина, а біблійні джерела представлені перекладами з грецької, з так званого «Толковника сімдесятьох»[Це стосується майже всіх слов'яномовних перекладів Біблії]. Звідси — розбіжності в написанні одних і тих самих термінів, наприклад, у російськомовній Біблії і «світській» літературі. Скажімо, «Тарсен» грецькою пишеться як «Фарсіс», «Тубал» — як «Фувал» чи «Фовел», «Рус» — як «Рас» чи «Рош», «Мосох» — як «Мешех». Якщо все це врахувати, то ситуація з терміном «Русь» стає набагато зрозумілішою.

У Бутті серед синів Ноя названо Яфета, а серед синів Яфета — Явана, від якого народилися: Єліса, Тарсен (Фарсіс), Кіттім і Доданім. Тарсен — молодший брат греків. Це ім'я містить у собі санскритський корінь — ар: Тар-сен. Він, уже зазначалося, перекладається як земля. Тарсени уособлювали скрізь хліборобів, носіїв науки і землеробського досвіду. Ім'ям Тарсен називали в Палестині прибульців з Аратти. Етруски також називали себе тарсенами-расенами.

І дійсно, звучать ці терміни майже однаково. Тарсени-расени особливу активність виявляли в середземноморському регіоні. Про це десятки разів згадується в Біблії. За деякими даними, вони навіть заснували однойменне, найбільше на той час, торгове місто на південно-східному узмор'ї Іспанії. Трохи пізніше там виник Малий Карфаген. Є думка, що і Великий Карфаген на північному узбережжі Африки також заснований тарсенами (читай: русичами), а не фінікійцями. Фінікійці просто перетворили його у свою колонію.

У зв'язку з цим трохи по-іншому слід розглядати Пунічні війни і походи карфагенського полководця Ганнібала на Рим, землю своїх пращурів з іспанської «Тарсенії». Та й зовні Ганнібал дуже схожий на слов'янина, а за звичками — на нашого доблесного Святослава. І не випадково в І столітті н. е., коли Рим усе ще залишався язичницьким, Карфаген виступив одним з оплотів християнства.

Тут можна згадати і такі біблійні факти: сам наймудріший Соломон (Ізраїль) і Фінікія вели інтенсивну торгівлю з іспанським Тарсеном, а пророк Йона під час морського переходу до Тарсена потрапляє в утробу киту.

ПЛЕМ'Я ДАЖБОГА І ЖІВИ, І РОСІ…

То потомки Дажбога и Живы, И Роси — русалки прекрасной, То народ великий и славный, Племя по имени Русь.

Песни птицы Гамаюн

Народ біблійного Явана [Від Явана назва «Іонія»—позначення західної частини Малої Азії (Південної Припонтиди). Цікаво, що в текстах Старого Завіту Іонією називається і Греція] разом з гіперборейцями Ювала, як вже зазначалося, дав першопоштовх Аратті. І це було на зламі V–IV тисячоліть до н. е. Тарсени (нащадки Явана) через Девкаліонову катастрофу і трансформацію Понту з озера у відкрите море просувалися далі на північ — на територію нинішнього Криму, у степи Наддніпрянщини та Наддністрянщини. У цих місцях наприкінці V тисячоліття до н. е. і виникла велика цивілізація, згодом названа Трипіллям. Тут і треба шукати коріння Русі.

Особливе (містичне) значення в даному разі має географічний «трикутник»: Київ — Біла Церква — гирло річки Рось. Останнім часом усе більше вчених відходять від норманської версії і схиляються до того, що «корінь племені Русь лежить у Середній Європі». А ті племена, що жили на території від Карпат до Дніпра, — це не що інше, як «чудом уцілілий східний відріг Русі». Германського ж племені Русь ніколи не існувало [Див.: Лесной С. Откуда ты, Русь: — С.5].

Що ж, і це вже добре. Але цілком логічно припустити, що відрогом Русі виступає саме Середньоєвропейська Русь, а її корінь лежить між Дністром і Дніпром. Про це говорять і результати розкопок, і найдавніші легенди. На нашу думку, саме звідси русичі творили свою історію, йшли не тільки в Середню, й у Південну Європу і навіть в Іспанію.

Родичі тарсенів (інші сини Явана — Кіттім і Доданім) йшли разом з ними. Народ Кіттім з Аратти пройшов Малу Азію і заснував на островах Середземного моря славетну Крито-Мікенську цивілізацію. Доданім пішов далі. Він «породив» фракійців і латинян, що відіграли разом з етрусками-расенами свою роль у виникненні Давнього Риму.

Варто відзначити і таку деталь. Частина народу Доданім належить до відомих троянців, серед яких були так звані ліві арії. Після розгрому Трої саме вони пішли в Північні Альпи й далі у Балтію, де справили вплив на формування римлян та германців. Цікавим є щодо цього катрен Нострадамуса: Германия станет могучей и сильной, Ее укрепляет троянская кровь.

Насамкінець хотілося б зауважити, що германський етнос, хоч і зв'язаний з Араттою, але сформувався він в основному як антипод слов'янського суперетносу. Вірогідно позначився вплив «лівоарійського Доданіма й особливо таємничого народу Ашкеназ, ім'ям якого Біблія позначає царських скіфів.