Розділ «ПРАУКРАЇНА-АРАТТА: ПЕРЛИНА СТАРОДАВНЬОГО СВІТУ»

Але це вже інша тема — тема «перунізму», котрої ми торкнемось пізніше. Справа з тому, що мітраїстська віра має тенденцію вироджуватись у язичництво. На Русі в княжі часи так і сталося: князі, які приходили з півночі (ті ж Рюриковиче, примітизували «сонячну релігію», зводили її до схиляння перед ідолом Перуна. Перун — той же Зевс, або Амон. [Перун відповідає «лівоарійському» Індрі.]

Він — громовержець, бог грому і блискавки (пе — грім, рун — світло, блискавка). Це вже не світлоносний, люблячий Мітра, а те, що лякає і карає, вимагає поклоніння за страх, а не за совість. Але «перунівщина» оволоділа Північною Припонтидою за князівських часів, проте мало зачепила трудовий люд, народ залишився вірним Сонцю і Світлу.

Ось одна з молитов, якої волхви навчали народ: «Роде наш арійський, від Світлого Мітри, батька нашого Дажбога. Слава Роду нашому, Дажбогу й Урусваті! Слава наставникам нашим Велесу і Ладі та їх втіленням Волоту і Полоту, і Лелі, і Полелі!»

Довго ще так молилися в лісах України після Володимира Великого.

МОЛІТЬСЯ БОГОВІ ОДНОМУ…

Подай же руку козакові І серце чистеє подай! І знову іменем Христовим Ми оновим наш тихий рай. Т. Шевченко

Від автора:

Зараз немало людей в Україні переходять в Рун-віру (чи Мага-віру), яку вважають «своєю», «батьківською» вірою, а християнство — чужинською («іудейською»). Замість Ісуса Христа пропонується Дажбог [До речі, у праукраїнському пантеоні був не один «головний» бог (Дажбог), а три: Дажбог, Сварог і Велес, тобто Свята Трійця. І на зміну цій «народній Трійці» прийшов Перун — «князівський бог»». А останнього «усунув» уже Христос], замість Божої Матері Діви Марії — Лель (мати — родоначальниця племен України-Русі), замість християнських священиків — волхви, замість храмів — капища!.. Ось чого хочуть ці люди, ось що вони вважають «своїм», «рідним».

Останнім часом активно поширюються твори відомого українського поета з діаспори Лева Силенка, який проголосив себе засновником Мага-віри (варіант Рун-віри).

Мені важко зрозуміти цю безумовно талановиту людину. З одного боку, з калатанням серця читаєш зворушливі рядки поета:

Україна покликана Небом Хід Європі новий показать…

А з другого, якось не по собі робиться від його закликів: Краще ріки хай будуть богами, Ніж чужинцю (Христу — Ю. К.) поклони складать [Див.: Мудрість Української Правди // Наука Рун-віри.—К., 1996; Силенко Л. Гість з Храму предків. — К., 1996].

Я поважаю почуття співвітчизників, що звертаються до витоків нашої ментальності, до святих джерел нашого духу. Однак давайте задумаємося. Все наше велике минуле — велике, але ж… минуле. Звичайно, про нього потрібно пам'ятати, його потрібно глибше вивчати, навіть культивувати. Але чи можна повернутися в. своєму національному житті на 1000 років назад? Чи можна повернути історію, змінити духовні орієнтири, весь спосіб життя? Це по-перше.

По-друге, кажуть, що християнство — не наша, а єврейська віра. Яка ж вона єврейська, коли іудеї її у свій час відкинули. У них своя віра — іудаїзм. А християнство прийняли. усі народи (західні), нині скрізь у передових країнах Західного світу панує Вчення Ісуса Христа і Його Церкви. Тому й зветься європейська цивілізація християнською. Відійти від християнства — це значить вилучити себе з сім'ї цивілізованих народів, відкинути себе на десять століть в минуле. Це ж національне самогубство!

Ми прагнемо побудувати сучасну цивілізовану державу. Духовними підвалинами такої держави є не лише власні надбання, а й всесвітній досвід! Тому ми не можемо повернутися до «народних» вірувань далеких предків, до племінних відносин.

По-третє, хіба християнство не є для нас батьківською вірою? Хто були запорожці? За що і проти кого вони воювали? Що стверджували наш гетьмани, від Вишневецького до Хмельницького і Полуботка?

По-четверте, деякі автори намагаються довести, що християнство насаджувалося насильницькими методами, а з його прийняттям почала руйнуватися Русь-Україна. Це неправда. Навпаки. Згадайте, чим була Київська земля до і після князя Володимира. Звичайно, у такій великій справі, як запровадження християнства на Русі, та ще й у часи «темного» середньовіччя не можна було уникнути насильства і кровопускань. Але в цілому Київська Русь дуже швидко і досить легко, цивілізовано повернулась до нової релігії. В Києво-Печерському патерику написано: «Ми так швидко і легко повірили в Христа тому, що його назвали хлібом».

По-п'яте, не можна не враховувати, що наш Тарас Шевченко в своїх віршах постає активним прибічником саме Христа, його Святої Матері:

Все упованіє моє

На тебе, мій пресвітлий раю,