Розділ «ПРАУКРАЇНА-АРАТТА: ПЕРЛИНА СТАРОДАВНЬОГО СВІТУ»

Звичайно ж, між старим, приреченим на зникнення, світом і новонародженою Араттою точилася тисячолітня боротьба. Вони нагадували собою два полюси в післяпотопному світі: перший був концентрацією пітьми, другий — концентрацією світла.

Кожна цивілізація, яка вмирає, залишає після себе знаки, символи, де закодовані її духовні й інтелектуальні досягнення. За термінологією Гегеля (німецький філософ знаки називав пірамідами), нам у спадок переходять піраміди, що містять чиїсь чужі душі [Див.: Гегель Г. В. Энциклопедия философских наук. Философия духа. — Т. III. —С. 470]. Завдання полягає у тому, щоб дешифрувати ці знаки і зрозуміти закладені в них «душі».

Єгипетські піраміди містять в собі велику, але стару і чужу для нас «душу», «темний світ», який не відповідає нашій духовності. А ось степові кургани — це щось рідне, своє. Вони є антиподом єгипетських пірамід. Тому тут не можна проводити аналогію, як це роблять деякі автори [Див.: Шилов Ю. Космические тайны курганов // Тайны мира. — К., 1996].

Наші степові кургани містять арійську душу. Це знаки першої в світі післяпотопної цивілізації, яка ґрунтується на «орійському» (орному) землеробстві. І зроблені вони із землі не тому, що поблизу не було каміння. В Єгипті також його небагато. В Україні досить граніту. Земляні кургани являють собою символи, знаки нової життєдайної людської спільноти — людей-оріїв, «людей сонячного світла».

РУН-ВІРА — НЕ ЯЗИЧНИЦТВО

Я — дитина Дніпра, Сонця, Грому, Ритм моїх почувань непростий: Він походить з Дажбожого Дому — Вічно рідний і вічно Святий!

Л. Силенко

— Рун-віра — найдавніша арійська релігія, заснована на рунах [Рун (санскр.) — «світло», «блиск», «блискавка»], тайних письменах, зміст яких — «нетутешнє», тобто дане шляхом Божого одкровення, знання. Вона — від друїдів, прадавніх європейських сонцешанувальників, одним з яких спочатку був Рама. Рама, як я вже говорив, облагородив друїдські культи, але «сонячний» зміст цієї релігії зберіг.

Це не тривіальне язичництво, не «народна» віра, заснована на примітивному обожненні сил природи, а «висока» релігія, закон, даний «згори» (як, наприклад, закон Мойсея, канони Будди чи заповіді Магомета). Релігійні одкровення завжди складні, засновані на глибоких філософських принципах і нетривіальному розумінні дійсності. Тому вони вимагають «книжного» вчення, і звідси разом з релігійними канонами «згори» дається й писемність. Друїдам спочатку були дані таємні (руничні) письмена, зрозумілі лише жерцям, потім — ведичний санскрит і шрифт девангарі.

У легендарній країні Куш сповідували світлу, «сонячну» релігію, засновану на вірі в Трійцю (санскр. — Тримурті). Брахма, Вішну, Шива — ці божества складали нероздільну єдність, подібно до християнських Бога-Отця, Бога-Сина і Бога-Святого Духа. Згодом, коли частина аріїв мігрувала в Тибет і далі в Індію, їх релігія, злившись з місцевою вірою Дзен (джайнізм), дала світові буддизм (V століття до н. е.) — симбіоз прадавніх вірувань брахманізму й джайнізму. Він став однією з трьох світових релігій. Що ж до індуїзму, то ця релігія й нині залишається дуже близькою до арійського мітраїзму.

У Тибеті, як уже мовилось, справа набула іншого повороту. З одного боку, тут народився так званий ламаїзм, який є симбіозом буддизму, що прийшов сюди з Індії в IV столітті н. е., і монгольського язичництва. Ламаїзм взагалі пов'язаний з Шамбалою і прихильниками лівоарійської «Криги й Полум'я — тими самими, до речі, яких гітлерівці вважали своїми духовними вчителями. Особливо слід відзначити ламаїстську секту Бон-по, яка вульгаризувала арійське віровчення, звела його до расистських уявлень про надлюдину і надрасу, покликаних «врятувати й облагородити» людство. Ця секта — головний оплот Шамбали, а її представники — махатми — були прямими вчителями Гітлера і Гіммлера. Отже, йдеться про відгалуження арійського «сонячного» віровчення на тибетському ґрунті, тісно пов'язаного з лівими аріями (расистського напряму) і з їх духовним центром Шамбалою.

Але є й друга гілка, пов'язана з Агарті (духовним центром правоарійського крила). Це мітраїсти — представники «сонячної» релігії з її верховним богом Мітрою. Мітра — трансформований Вішну. Але Мітра не лише володар Сонячного Світла, а ще й любові та гармонії (санскритською Мітра означає також «друг»). У цій своїй іпостасі Мітра дуже близький до Ісуса Христа. Адже Христос, за Новим Завітом, — це Світло, це Любов, це Слово, що дає гармонію. І не випадково день народження Ісуса Христа — 25 грудня (Різдво Христове) збігається з днем народження Мітри (у персів народження цього сонячного Бога святкують 25 грудня).

На цьому я дозволю собі завершити теологічний екскурс, хоча розумію, що багато речей, пов'язаних з буддизмом, ламаїзмом, «бонпізмом», я сильно спростив. Але зверніться до відповідної наукової літератури. Я ж продовжу розповідь про вашу Україну, — вів далі Гуру.

Так от, на землі України арії принесли «сонячну» віру — мітраїзм. І він тут швидко прижився, став, якщо хочете, державною вірою Аратти. Імена божеств в Аратті були інші, але зміст віри той же, що й у країні Куш і пізніше в мітраїстському Тибеті.

Була в Аратті Свята Трійця — Тримурті — Дажбог (Брахма), Велес (Вішну, або Мітра), Стрибог (Шива).

Дажбог — це абсолют, «податель усіх благ, володар Сонця», і він же міфічний родоначальник росів — «Дажбогових дітей [Див.: Рыбаков Б. А. Язычество Древней Руси. — С. 247].

Велес — бог Землі, яка плодоносить, квітне під Сонцем забезпечує добробут людям. У «Слові о полку Ігоревім» русичі названі «Велесовими онуками». Стрибог — бог вітру (в духовному смислі, тобто вітру як Святого Духа).

І відповідно символами Аратти були тризуб (що позначав святу Трійцю — Тримурті) й арійський хрест (диск з чотирма променями). Рун-віра довго-довго жила в народі після офіційного прийняття християнства і, можу сказати, ще й нині живе. Автор «Слова о полку Ігоревім» — явний адепт Рун-віри й не приховує цього, сумуючи за часами Трояновими, згадуючи Дажбога, Велеса і Стрибога. Класичні богатирі руські вимальовуються по-різному, то як прихильники Христа («вклоняються і хрестяться по-писаному»), то як палкі прибічники Рун-віри, вороги християнської церкви (Ілля Муромець у билинах іноді погрожує зруйнувати церковні маківки).

В одній із билин київського циклу ми читаємо про Іллю Муромця — головного богатиря:

Он начал по городу похаживать — На божий храмы да он постреливать. А с церквей-то он кресты повыломал, Золоты он маковки повыстрелял. С колоколов языки-то он повыдергал. Заходил Илья в дома питейные, Говорил Илья да таковы слова: «Выходите-ка, голь кабацкая, А на ту площадь на стрелецкую, Подбирайте маковки да золоченые, Подбирайте вы кресты серебряны, А несите-ка в дома питейные…»