Розділ «ЧЕРЕЗ П'ЯТНАДЦЯТЬ РОКІВ»

— Розкажіть мені, де ви були сьогодні між десятою і одинадцятою ранку, — попросив Глєбов.

Артамонов хотів було спитати, а хто ти такий, щоб я для тебе балачки розводив, але одразу ж подумав, що трубити півдня по радіо марно не будуть.

— Де я в цей час був? Дайте-по пригадати… Значить, Преображенка. Потім ЦПКіВ Горького… Потім ГУМ… Потім Савеловський… Потім знову ГУМ… Потім Химки. А звідти на виклик сюди.

— А в районі Третьяковки ви не були?

Артамонов відповів не відразу, ніби силкувався пригадати. Насправді ж він швидко міркував: «Ясно — здача. Бучу зчинила бісова душа. Але засікли мене, очевидно, точно і петляти небезпечно. Нехай вона згорить, ця тричі проклята п'ятірка!»

— Так, я був і там.

— Там ви взяли високого статечного чоловіка у світло-сірому костюмі? — спитав Глєбов.

— Ну, взяв. І що з того?

— Куди ви його відвезли?

— Метро Білоруський вокзал.

Артамонов дивився на симпатичного молодого товариша, бачив, як той хвилюється, і не міг зрозуміти, чого б це. Невже через нещасні чотири карбованці з полтинником?

— Він зайшов у метро?

— Не те що зайшов — вбіг.

— Дорогою він що-небудь казав?

— Тільки «хутчіш» та «хутчіш». Я йому сказав, що не хочу штраф платити, тоді він заявив, що всі штрафи заплатить сам. Щедрий… на слово.

— Він говорив по-російському?

— Так. Тільки він, по-моєму, не росіянин, слова калічить.

— Як він з вами розплатився?

— Добре розплатився, — почав посміхаючись Артамонов.

— Мене не цікавить сума, — перебив його Глєбов. — Він платив монетами чи бумажкою?