Розділ «ЧЕРЕЗ П'ЯТНАДЦЯТЬ РОКІВ»

— Та що ви, яка ж тут може бути помилка! — радісно вигукнув Рудін. — Ось же ваше фото. Я ношу його як пам'ять про ті часи, коли ми працювали разом з вами. Будь ласка, погляньте…

Гернгросс метнув на фото короткий погляд і повторив:

— І все ж ви помиляєтесь…

Потім у кабінеті Маркова «випадково» з'явилися спочатку Лідія Вікторівна Олейникова, потім Щукін — свідок її допиту. Поки відбувалася очна ставка, Рудін написав Маркову записку: «Біркнер, як тільки побачив мене й Щукіна, признався і дає свідчення. Хвилин через п'ятнадцять його можна доставити сюди».

Але в очній ставці з Біркнером особливої потреби не було: Гернгросс уже зрозумів, що гру програно. Він думав тепер тільки про одне: чи є у нього хоч один шанс на полегшення своєї долі? Ось чому, коли Марков заговорив про його роботу в «Сатурні» і про неминучу для нього відповідальність перед радянським законом за воєнні злочини, Мюллер — Гернгросс підвів голову сказав:

— Закон давності, як мені відомо, визнається й вами.

— Про яку ж давність може йти мова? — стомлене посміхнувся Марков. — Ми вас взяли тільки сьогодні, і ви займалися сьогодні не чимось іншим, а продовженням тих злочинів, які робили в час війни. А все найзлочинніше в «Сатурні» — ваша робота.

Привели Біркнера — Плуціса. В кабінеті Маркова розігралася драматична сцена: Біркнер заходився по-базарному лаяти Мюллера. Він, Біркнер, стільки років жертвував собою, своїм особистим життям, гадаючи, що його доля перебуває в надійних руках і коли-небудь за всі його жертви відплатять сторицею, а виявилося, що він був іграшкою в руках йолопів. Лайка Біркнера розлютила Гернгросса. Він став кричати на свого колишнього ад'ютанта, що той надто квапиться з висновками і про це ще пожалкує.

— Чого мені жалкувати? — кричав Біркнер. — Я вже втратив п'ятнадцять років життя з милості таких кретинів, як ви!..

Справу було зроблено. Гернгросс — Мюллер і Біркнер — Плуціс підписали протоколи допитів, і, коли злочинців повезли до в'язниці, в кабінеті Маркова знову зібрались учасники операції.

— Дякую, товариші,— сказав Марков. — Сьогодні ви допомогли нам з товаришем Рудіним завершити, нарешті, операцію «Сатурн». Адже цей Мюллер висів у нас на шиї як нестача у бухгалтера. — Марков усміхнувся. — Тепер роз'їжджайтеся по домах і постарайтесь як слід виспатися. Післязавтра до Москви прибуває ще один пан…