Розділ «ЧЕРЕЗ П'ЯТНАДЦЯТЬ РОКІВ»

— Ні. Вона сказала, що вижила чудом, а потім, коли пішли німці, вже своїм ходом, як вона висловилась, перебралася в Москву, до сестри.

— Його шукають? — спитав Рудін.

— Шукаємо таксі,— відповів Бабакін.

— Генерала Маркова поінформовано?

— Так. Він на чотирнадцяту нуль-нуль призначив оперативку…

В цей час центральна диспетчерська таксі вже вшосте передавала по радіо одне й те ж оголошення:

— До уваги всіх водіїв! До уваги всіх водіїв! Якщо побачите машини за номерами 30–32 і 30–37, передайте їх водіям наказ директора парку: негайно з'явитися в свій парк. Повторюю…

Це оголошення могли чути лише водії радіофікованих машин, а їх було ще не так багато, до того ж ще й не кожний водій уважно до цього прохання поставиться. Старший лейтенант держбезпеки Глєбов це розумів і, нудьгуючи в таксомоторному парку, намагався побороти своє нетерпіння.

Першою прибула машина з номером 30–32. Водієм її виявилася жінка. І відразу ж Глєбов документально встановив, що в той час, коли трапилася подія, ця машина за викликом обслуговувала народного артиста республіки Смирнова-Сокольського.

Артамонов після Гернгросса возив ще з десяток пасажирів і вже після полудня одвіз веселу компанію в Химки. І там він влип: біля під'їзду річкового вокзалу стояла ціла валка вільних таксі. Повертатися в місто впорожні — невигідно, буде холостого пробігу кілометрів з сім. Але він помітив, що таксі все ж потроху розбирають, і вирішив ждати своєї черги й подрімати.

Його розбудив літній водій.

— Слухай-но, тебе в гараж начальство кличе. Негайно. По радіо зранку трублять. Мабуть, порушення якесь зробив?

— Ніяких порушень не було! — розізлився Артамонов, але згадав про контроль на вокзалі.— А може, ти помилився, не про мене йдеться?

— Точно. 30–37. Номер прямо в мозок удовбали — кличуть, кличуть…

А твій номер який?

А тобі навіщо?

— Легко сказати, такий холостяк треба зробити! На випадок чого підтвердиш, що я з Химок відчалював.

— Це можна. Номер мій — 40–14. Прізвище — Соловйов.

Артамонов записав і лютий, як біс, рвонув машину з стоянки… «Є ж на світі такі люди! Сам тицьнув п'ятірку і помчав, мов на пожежу. А потім схаменувся і ще й тарарам зчинив. Номерок мій запримітив. А втім, він не міг його побачити. Він ні спереду, ні ззаду машини не заходив. А на щитку після фарбування номера нема. Отож, міг він помилитися номером? Міг. А якщо він сидить у гаражі власною персоною? Тоді справа кепська — плакала моя п'ятірка. Але, може, взагалі щось інше — накапав контролер?»

У гаражі пасажира не виявилося. Замість нього з Артамоновим розмовляв симпатичний молодий товариш. Це був Глєбов.