Розділ «ЧЕРЕЗ П'ЯТНАДЦЯТЬ РОКІВ»

— Куди ще? — спитав Артамонов уже ввічливіше.

— Вперед і швидко.

— Ясно…

А що ясно, невідомо. Буде потім кудкудакати: ах, мені треба було праворуч, ах, ліворуч!

— Будь ласка, відвезіть мене Білоруський вокзал.

— От тепер усе ясно. До поїзда?

— Станція метро, будь ласка.

— Ясно. Це ми вмить, — Артамонов і справді наддав газу.

Біля станції метро Гернгросс вискочив з машини, ткнув Артамонову п'ять карбованців і одразу ж змішався з людським потоком, що вливався в двері метро. Артамонов поглянув на лічильник — 47 копійок, потім знову на новеньку хрустку п'ятірку і вирішив: «Треба почекати — згадає, бісова душа, повернеться по здачу».

Але «бісова душа» не повернулася. «Відплатив мені зварника з походом», — посміхнувся Артамонов і, старанно склавши п'ятірку, сховав її в свій особистий гаманець…

Міліціонер і Лідія Вікторівна Олейникова зайшли до приміщення дирекції, і постовий заходився неквапливо складати протокол. Прізвище? Ім'я? По батькові? Рік народження? Місце народження?.. Він немовби й не бачив, що жінку, яка сиділа перед ним, трусило, наче в лихоманці, і не чув, як вона розгублено твердила: «Він утік… Він утік…»

Протокол ще не було закінчено, як у Третьяковку примчав кремезний хлопець у модній картатій сорочці на випуск. Він показав міліціонерові своє посвідчення і тихо спитав про щось.

Хлопець, вислухавши міліціонера, весело оглянув жінку.

— Ви Олейникова?

— Вп'яте кажу: Олейникова Лідія Вікторівна, — почала сердитись жінка. Справді: причепилися до неї замість того, щоб наздоганяти ката.

— Ви вже вибачте, Лідіє Вікторівно, — посміхнувся хлопець, — служба у нас така. Ви не хвилюйтеся, заходів вжито. Я з держбезпеки. Лейтенант Трегубов. Тепер ви мені все розкажіть, Лідіє Вікторівно. Що то за людина, яку ви впізнали? Де ви з нею познайомились? Як? І так далі. Тільки якомога детальніше…

Коли лейтенант Трегубов повернувся до КДБ і доповів про все начальникові відділу, той швидко дав по телефону кілька розпоряджень, коротко доповів комусь про подію і, нарешті, назвав останній номер.

— Це Бабакін говорить. Слухай-но, я пригадую, що в одному з твоїх донесень по «Сатурну», які проходили через мене, було щось про дівчину, яку Мюллер обробляв, щоб закинути в Москву. Пам'ятаєш? Тоді нікуди не виходь, зараз ми зайдемо до тебе з лейтенантом Трегубовим. Дуже цікава ситуація.

В кабінеті полковника Рудіна лейтенант Трегубов повторив свою розповідь.

— Ясно. Це вона, — сказав Рудін. — Виходить, вона тоді зломилась?