Розділ «Частина четверта «САТУРНА» МАЙЖЕ НЕ ВИДНО»

Почали під'їздити машини з заарештованими, яких одразу ж розводили по кімнатах першого поверху, де понад двадцять гестапівців за допомогою перекладачів, мобілізованих у всіх німецьких організаціях міста, проводили перші допити. Потім усіх затриманих, незалежно від наслідків допиту, відправляли до в'язниці. Там вони мали лишатися до кінця облави.

Мов полководець, що керує боєм, Клейнер робив позначки й записи на своїй схемі, час від часу вступав у радіопереговори з командирами груп, віддавав накази, дзвонив по телефону тим, хто допитував арештованих.

На другу годину ночі кількість арештованих досягла сімдесяти. Клейнер на своїй схемі обвів цю цифру червоним олівцем і сказав:

— Якщо ми влучимо в кожного п'ятого, і то буде добре.

Рівно о четвертій тридцять ранку всім групам було дано відбій; лише групи, що здійснювали вільний пошук, продовжували рейдувати містом ще цілу годину— робили, як висловився Клейнер, підчистку.

Наслідок першої ночі — сімдесят шість арештованих, один автомат, три гвинтівки, ящик з набоями, одна граната і радіоприймач.

— Зовсім непогано, — сказав Клейнер, потираючи руки. — Навіть цей один автомат, і той був націлений в нас. Тепер вони будуть думати, що облава закінчена і що, в усякому разі, недільна ніч у них в резерві. А ми їх обдуримо і завтра повторимо удар. А наступної ночі нанесемо третій, завершальний.

Клейнер вирішив піти вниз, де проводили допит, і запросив з собою оперативну трійку.

— Ходімо поглянемо, що за риба піймалася.

В першій кімнаті, куди вони зайшли, молоденький гестапівець допитував хлопця, який був ще молодший від нього. Обоє вони були біляві, і в обох був однаковий вираз обличчя — напружений і злий. Перекладачем на допиті була жінка, яка годилася їм в матері.

Помітивши Клейнера, гестапівець схопився.

— Сидіть, сидіть… — сказав Клейнер, дивлячись на арештованого. — Хто ви?

— Поки що нічого не пощастило з'ясувати, навіть прізвища, — відповів гестапівець і почервонів. — Морочуся з ним цілу годину. Мовчить, і все!

— Ану, Конопльов, — звернувся до Кравцова Клейнер, — розворушіть цього юного бандита.

Кравцов став напроти арештованого.

— Чого, дурний, мовчиш? — майже співчутливо спитав Кравцов. — Це ж гірше. Ти, можливо, ні в чому не винен, а подумають, що мовчиш неспроста.

— Нічого я не знаю, — видушив хлопець.

— О, прогрес! Німий заговорив! — вигукнув гестапівець.

— І прізвища свого не знаєш? — спокійно спитав Кравцов.

— Навіщо вам моє прізвище? Нічого не скажу.