Розділ «Частина друга «ЗІЛЛЕ» ГРАЄ…»

— Особливого нічого. Чекаємо наступу на Москву, тепер уже остаточно і без відходу назад. Тим і живемо. А вас начальство похвалює. Сам Мюллер сказав, що ви працюєте добре.

— Розумієте, нам гроші потрібні,— проникливо сказав Зілов. — Не для себе потрібні, для агентури. Що тепер робити, не знаю.

В цей час двері на кухню розчинились навстіж, і, перш ніж Савчук встиг ворухнути рукою, він уже стояв затиснутий у куток, і руки йому зв'язували чекісти.

— Зрадники! — прохрипів він і вилаявся матірщиною…

«Зілле» — «Сатурну».

«Учора ввечері прийняли вашу людину — Савчука. Батареї доставив, але деякі з них пошкоджені. Грошей він не приніс, каже, що не знайшов контейнера після приземлення. Непокоїмося, чи не знайдуть контейнер жителі, а головне, як тепер бути нам без грошей? Негайно відповідайте. Зілле».

«Сатурн» — «Зілле».

«Савчук, наш кур'єр, людина цілком надійна. Будь-які підозри відпадають. Дуже шкода, що він не знайшов контейнера, однак нічого небезпечного для вас у цьому немає. Нехай Савчук віддасть вам бланки для резервних документів, а також сорок три тисячі карбованців, які він мав при собі. Гроші у великій кількості надішлемо наступною оказією, яку вже готуємо. Сам Савчук нехай відпочине і повертається назад. Він повинен іти в розташування тридцять третьої армії, як було з ним домовлено заздалегідь. Там, як і раніше, фронт рідкий, а наших солдатів попереджено. Привіт. Доктор».

«Зілле» — «Сатурну».

«Сьогодні Савчук вирушив назад за домовленим маршрутом з виходом на квадрат 654. Зілле».

«Сатурн» — «Зілле».

«Вас добре зрозумів. Дуже потрібні дані про мобілізацію нових поповнень армії. Чекаємо. Привіт. Доктор».

«Зілле» — «Сатурну».

«Вчорашню інформацію про аеродром і випробування там нових літаків підтверджуємо остаточно. Підтверджуємо і цілковиту надійність джерела. Його цікавлять лише гроші і антирадянські розмови. Йому сорок п'ять — п'ятдесят років. Справжнє його прізвище Бусаров Євгеній Ларіонович. Відповідаємо на ваше запитання: його мобілізував військкомат під час поголовної підчистки резервів, і він потрапив до батальйону обслуговування аеродрому авіапромисловості, де порядки майже цивільні. Він дає гроші якомусь черговому, і той відпускає його до Москви на день-два, а то й на тиждень. Вирішує сума грошей. Ви зрозуміли правильно: на нього нас вивів головний диспетчер, який разом з ним сидів у таборі в тридцять восьмому році. Останнє і найголовніше: учора він сказав, ніби в тридцять сьомому році його вербував секретар німецького посольства в Москві, якого звали Густав. Він одержав від нього один раз гроші, але інформації не давав, бо боявся, а через три місяці його заарештували і вислали в табір. Чи не можна це перевірити і тоді вирішити, чи варто йому довіряти. Інакше, враховуючи, що він розуміє, хто ми, його треба буде ліквідувати. Привіт. Зілле».

«Сатурн» — «Зілле».

«Інформація від диспетчера надзвичайно цінна. Вас обох премійовано великою сумою, яку вже переказано на ваші рахунки. Поздоровляємо. Перевірка Бусарова щодо його батька і його родини все підтвердила. Вербуйте його сміливо. Передайте йому привіт від Густава. Його кличка за тією вербовкою була Злий. Він — чудова ваша знахідка, аби тільки почав працювати. Савчук повернувся, відгукується про вас добре.[3] Найближчими днями висилаємо нового кур'єра, відомого вам викладача нашої школи Гурєєва, який привезе вам гроші, документи на обидва домовлені варіанти вашого подальшого життя, а також фотокамеру для Бусарова.

Потім Гурєєв залишиться в Москві для виконання особливого завдання. Підшукайте йому житло на перші дні. Привіт. Доктор».

Розділ 26

Командир батальйону сто дев'ятої дивізії капітан Тихомиров не спав третю ніч. Разом з солдатом Кравченком він, не вилазячи, сидів у тісному окопчику бойової охорони. Лише вдень вони по черзі спали потроху. Обличчя в обох заросли сірою щетиною. Вже п'яту добу з сірого неба сіявся дрібний, в'їдливий дощ. На дні окопчика поблискувала вода. Їхні шинелі промокли наскрізь, набухли, стали важкими, і, хоч уночі було по-літньому тепло, обох немилосердно морозило.

— Ну, розумію я, тут моя служба, — сказав Кравченко, співчутливо дивлячись, як комбат роздратовано припалював відвологлу цигарку. — А чого ви страждаєте, товаришу капітан?