Розділ «Частина друга «ЗІЛЛЕ» ГРАЄ…»

— Зустріч бідненька… — посміхнувся Зілов, показуючи на стіл.

— Як для кого… — сказав Савчук, жадібними очима дивлячись на стіл. — Я другу добу не їв.

— Сідайте, сідайте. — Зілов трохи посунув стіл і показав гостеві на стілець у кутку між столом і стіною.

По черзі з одної склянки вони випили за благополучну зустріч. Зілов наливав потроху, сказавши, що спочатку треба покінчити з ділом, а потім уже можна буде випити й міцніше.

— Ночуємо тут? — спитав Савчук.

— Ні,— відповів Зілов. — Поїдемо на нашу заміську базу. В місті ночувати небезпечно, бувають обходи міліції. А там у нас цілковитий спокій.

— Батареї привезли? — спитав Леонов.

— Тут, — Савчук показав на свій чемодан. — Тут і подарунки для вашої дівки.

— А новий шифр? — спитав Зілов.

— Про шифр мови не було, — Савчук тривожно подивився на Зілова, потім на Леонова. — Чому ви говорите про шифр?

— Мало чого! — недбало відповів Зілов. — Начальство, будь певен, не дрімає, могли вигадати й новий шифр.

— Ні, про це й мови не було, — заспокоюючись, сказав Савчук. — А от з грішми й іншим майном трапилася біда. Скинули мене невдало, потрапив у болото й контейнери не знайшов. Цілу ніч шукав і ще півдня. Більше ризикувати не можна було.

— Де ви приземлились?

— Біля річки Істри, район села Снєгірі. Льотчик, гад, спартачив, просигналив мені пізніше, ніж треба. Що тепер робити — не збагну. Там, у контейнері, і гроші, і обмундирування для вас.

Зілов не кліпаючи дивився на Савчука, і в його очах було німе запитання: «А чи не брешеш ти, любий чоловіче? Чи не привласнив ти наших грошей?»

Савчук зрозумів цей погляд і розсердився.

— Ти на мене так не дивись, я для тебе не перехожий на темній дорозі. За те, що сталося, відповідати перед начальством мені, а не тобі. Мені було сказано: головне — батареї. І перевірити, як ви тут працюєте.

— Можна подивитись на батареї? — попросив Леонов.

— Та вони там, не турбуйся. На цілий рік тобі вистачить. — Він обернувся до Зілова. — І гроші, що при мені були, віддам вам, — тисяч близько сорока. Не хвилюйся, пришлють ще. Чого-чого, а грошей наше начальство не шкодує: вони ж у нього, сам знаєш, не зароблені.

— Що там у нас нового? — спитав Зілов.