Розділ «Частина перша НАЗУСТРІЧ ВОРОГОВІ»

Загін Ольховикова після бою під Нікольським прибував на нову зимову базу. Будницький уже чекав його на лісовій галявині і відразу ж повів Ольховикова до Маркова.

Зігнувшись удвоє, величезний Ольховиков увійшов через низькі двері в землянку і, на всякий випадок глянувши вгору, виструнчився.

— Прибув за вашим наказом. Операція проведена точно за планом. Втрат нема.

— Як Рудін?

Ольховиков знизав своїми плечима борця.

— Що ж я можу про нього знати? Пішов, і все.

— Коли ви його бачили востаннє?

— Коли йшов бій.

— Він вам нічого не казав?

Ольховиков знову підняв свої могутні плечі.

— Не до розмов було. Коли бій став згортатись, я його покинув у кущах.

— Так… — Марков хотів запитати ще щось, але передумав. — Спасибі, ідіть відпочивайте, — сказав він.

Через кілька хвилин Галя Громова передала в Москву шифровану радіограму:

«Операція по первинному виведенню Рудіна на ціль пройшла нормально. Далі нічого невідомо. Рудін почував себе впевнено. Будемо чекати. Привіт. Марков».

Доповівши, що радіограму передала, Галя чомусь не йшла від Маркова.

— Я все зрозумів. Спасибі,— незадоволено сказав Марков.

— Скільки ж часу ми нічого не будемо про нього знати? — тихо спитала Галя.

— Скільки треба буде, — сухо відповів Марков і з вдаваною зацікавленістю подивився на радистку. — А ви що, хочете що-небудь запропонувати?

Галя мовчки повернулась і пішла до своєї комірчини. В землянці було тихо. З тривожним шурхотом за дощаною обшивкою обсипалася підсохла земля. З-за ширми радіорубки долинало попискування рації. Очевидно, Галя, як вона казала, «прогулювалась по ефіру». Але зараз вона не просто так прогулювалась. Настроївши приймач на хвилі, на яких німці звичайно працювали відкритим радіотелефонним зв'язком, вона слухала їхні переговори, сподіваючись перехопити що-небудь про Рудіна.

«Пфеніг, Пфеніг, я — Марка, я — Марка, — монотонно повторював якийсь німецький радист. — Дайте генерацію, генерацію, я вас не чую… — Помовчить з хвилину і знову: — Пфеніг, Пфеніг, я — Марка, я Марка…»