Розділ «Частина перша НАЗУСТРІЧ ВОРОГОВІ»

Кравцов теж почав дивитись туди. Те, про що говорили бійці, скидалося на людину, що сидить під деревом. Всю дорогу до самого лісу вони поглядали туди і прийшли до висновку, що це все ж таки пеньок: за весь час силует жодного разу не ворухнувся.

В лісі дорога була така розквашена, що знайти на ній навіть вузьку суху стежку для велосипеда було неможливо. Машини заховали в лісі і далі попрямували пішки.

До села Набережного підійшли опівдні. Сховавшись у чагарнику на горбочку, вони спостерігали звідти, що робилося на єдиній вулиці села, яку звідсіля їм було добре видно. Село, здавалось, вимерло. Тільки над будиночком, що тулився біля церкви, на старій самотній березі, теж, очевидно, збираючись на південь, неспокійно горланили граки.

Та ось із крайньої хати вийшла жінка, по самі очі зав'язана чорною хусткою. Вона спинилася біля хвіртки, поглянула в похмуре небо, потім — на обидва боки і вернулась до хати. Трохи згодом з хвіртки вийшов хлопчак, теж постояв, подивився навкруги, а потім повільно пішов по вулиці до центру села. Біля церкви немов крізь землю провалився. Кравцов бачив, як він зайшов за кущ бузку і там ніби розтав. Однак через деякий час хлопчик з'явився по другий бік церковної загорожі і пішов далі вулицею, майже до самого її кінця, де зайшов у похилену хатинку, вікна якої були забиті дошками.

«Мабуть, неспроста гуляє цей хлопчина», — подумав Кравцов. Один з бійців немов почув його думку і тихо сказав:

— Здається, малий оглядає село.

— Я теж так думаю, — погодився Кравцов.

Минула ще година, а може й більше, і весь цей час село здавалося вимерлим. Десь за хмарами сонце котилося до горизонту, і його рух вгадувався з того, як темніло небо на сході.

— Чуєш, мотор! — швидко промовив один з бійців. Кравцов теж чув віддалений, що поступово наближався, рокіт.

У село в'їхав потужний тривісний грузовик, у залізному кузові якого сиділо не менше як півсотні німецьких солдатів… Посеред села грузовик зупинився, з шоферської кабіни виліз офіцер у чорній есесівській шинелі. Хвилин п'ять офіцер стояв біля машини, немов чекав когось. Потім сказав щось солдатам і швидко заліз у кабіну. Солдати встали, підняли автомати, і тишу прорвала шалена стрілянина. Грузовик повільно поїхав далі, солдати не переставали стріляти. Їхньою мішенню були селянські хати. Із дзвоном вилітали шибки з вікон. На одній хаті запалала солом'яна стріха. Грузовик виїхав із села і помчав до горизонту. В тиші, яка запанувала, чутно було тільки тріск шаленіючої пожежі. Але на вулиці, як і раніше, ні душі. Кравцов почув поряд незрозумілий звук, повернувся. Це скрипів зубами боєць, що лежав поряд з ним: від гніву обличчя в нього стало сірим, побілілими руками він стискав гвинтівку.

— Ледве стримався, — хрипко промовив він, винувато посміхаючись і, зсунувши кашкета на потилицю, рукавом витер піт на лобі.— От іроди!..

Кравцов не знав, що робити: спостерігати і далі чи здійматися і йти назустріч Маркову, щоб попередити його про небезпеку: адже німці могли вернутися сюди. Але він знав, як довго й трудно готувалася ця зустріч. А грузовик з німцями міг з'явитися тут і випадково.

Тривожні роздуми Кравцова перервала дедалі чутніша тріскотнява.

На далекім краю села показався мотоцикл з коляскою. На ньому їхали троє в цивільному одязі. Вони промчали через усе село, виїхали на дорогу, але швидко повернули прямо на луг і одразу ж зникли в чагарнику. Рокіт мотора раптом стих. Очевидно, вони там зупинилися.

— Схоже, що це поліцаї,— сказав боєць, що лежав поряд з Кравцовим.

— Стежити за кущами! — наказав Кравцов.

Проте до самих сутінків ніхто з кущів так ї не вийшов. Кравцов послав туди на розвідку одного з бійців.

— У перестрілку не лізь, — наказав він, — тільки подивися слід мотоцикла. Може, там є дорога? Подивись і повертайся, та не барись.

Боєць спустився у видолинок і пригнувшись побіг до дороги. Незабаром Кравцов побачив, як він навально перемахнув через дорогу і зник у кущах…

Боєць вернувся захеканий, весь замазаний землею. Він розповів, що мотоцикл стоїть, прикритий наламаним гіллям, а сліди пасажирів ведуть до села. Він проповз по сліду, поки можна було, але слід повернув на город крайньої хати, а там усе навколо голе і за капустяним качаном не сховаєшся…