Розділ «Частина перша НАЗУСТРІЧ ВОРОГОВІ»

Марков підійшов до села рівно о дев'ятій. З бійцем, якого послав Кравцов, він заховався в кущах, а двоє бійців, що супроводили його, і Будницький подалися до села. Не доходячи до нього, вони побачили Кравцова край дороги…

Марков вирішив, що з ним поїде тільки Будницький. Сам він сів у коляску, а комендант влаштувався позаду водія. Мотоцикл заревів, зірвався з місця і зник у темряві. Кравцов і решта бійців чекатимуть його тут разом з партизанами…

Не без тривоги поглядав Марков на водія: як він на такій швидкості встигає розгледіти дорогу? Підлетівши до моста, мотоцикл рвучко загальмував і повернув ліворуч. На мить водій засвітив фару, сніп світла ковзнув по березі, по засипаній опалим листям річці. Тепер мотоцикл котився повільно, немов навпомацки знаходячи дорогу вздовж річки.

Нарешті машина зупинилася біля якоїсь присадкуватої будівлі. Водій вимкнув мотор і невідомо кому крикнув:

— Прибули!

Марков стояв біля машини, не знаючи, куди йому йти. Будницький, що стояв поруч з ним, звівши автомат, насторожено вглядався в темряву.

— Зачекайте, вас проведуть! — сказав водій і додав після паузи: — Від цієї їзди вночі без світла можна здуріти…

З темряви виринув якийсь чоловік. Він провів Маркова до берега річки і ліхтариком освітив східці, які вели під велику купу цегляних руїн.

— Сім східців і двері,— сказав він, погасивши ліхтарик.

Відчинивши масивні двері, Марков інстинктивно затулив очі рукою — таким яскравим здалося йому світло звичайної гасової лампи. За збитим із ящиків столом сиділо двоє, вони розглядали якусь карту. В одному з них Марков упізнав секретаря підпільного обкому.

— Здрастуйте, товаришу Олексій!

— Нарешті зустрілися! — Товариш Олексій важко підвівся з перекинутого відра, на якому сидів, і підійшов до Маркова. — Ось ви який. Я чомусь думав, ви старший. — Він міцно потиснув руку Маркову і підвів його до стола. — Знайомтесь, це наша людина з міста, яке вас цікавить, товариш Завгородній, підпільне ім'я — товариш Павло. Через нього наша зустріч і відкладалася. Витягти його з міста не так легко…

Марков привітався з Завгороднім, і вони втрьох сіли до столу.

Товариш Олексій якось по-цивільному — так він, мабуть, робив завжди на мирних засіданнях обкому—зняв з руки годинник і, поклавши його перед собою, сказав:

— Я думаю, почнемо з того, що Завгородній розкаже вам про обстановку в місті. Давай, Павле, десять хвилин, не більше…

— Насамперед кілька даних загального характеру… — неквапливо і теж звично по-цивільному почав Завгородній. — Створений окупантами цивільний апарат управління містом — суцільна фікція. Бургомістром поставлено колишнього директора комбінату побутового обслуговування. Шахрай, але, спритний як чорт. До війни розкусити його не змогли. А коли прийшли німці, він зразу ж до них. Знайшлися ще зрадники. Пару інтелігентів дідків залякали — ось вам і магістрат. Ну, а ми їм підсунули в апарат двох своїх підпільників. Головна сила в місті — військова зональна комендатура на чолі з підполковником Штраухом і гестапо на чолі з оберштурмбанфюрером Клейнером. Справами міста займається гестапо. В місті залишилося не менше двадцяти тисяч мешканців.

— Так багато? — здивувався Марков.

— Не так уже й багато, — зауважив товариш Олексій. — Адже до війни у нас було понад сто тисяч…

— Гестапо почало вербувати агентів серед населення, — вів далі Завгородній. — Поки що це в них не дуже ладиться. Проте з десяток негідників знайшли. Але й сюди ми теж послали свою людину, щоб знати, куди націляється Клейнер. Поки що їхня головна мета — виловити комуністів і актив. Арешти ведуться щодня, дві тюрми забито. Позавчора під тюрму зайняли ще й будинок студентського гуртожитку. Розстріли тепер щоночі. З наших підпільників поки що нікого не схопили. В місті назріває драма з продуктами. На зиму ніякісіньких запасів. Розклеєно оголошення про сприяння ринковій продажі продуктів. Такі ж оголошення відправлено в усі навколишні села. Ми поки що, головним чином, ведемо розвідку і намагаємося залізти в окупаційні органи. — Завгородній помовчав, подумав і сказав: — Оце, мабуть, і все. Звичайно, в найзагальніших рисах. Якщо у вас є запитання, прошу.

— Чи є в місті які-небудь військові установи? — запитав Марков.