Розділ без назви (40)

Краватик трохи попустив волосінь на котушці. Але за мить спробував витягти здобич. Це була, певно, якась величезна рибина, бо на середині затоки завирувало, наче за хвилину мав виринути з води стокілограмовий сом.

А потім — ми бачили це на власні очі! — вистромилася з води людська рука, пальці схопили волосінь і перервали… На якусь мить під водою промайнула людська постать. Ще раз збурилося озеро, та відразу ж заспокоїлось. Можна було подумати, що це нам привиділось…

— Що це було? Ви бачили? — питав Краватик.

Я не можу описати виразу безмежного подиву на його обличчі, коли він стояв на березі зі спінінгом у руці, а волосінь вільно звисала й спадала на воду.

— Ти спіймав аквалангіста, — обізвався Бородань.

— Так. Але хто це був? Що він тут робив? — белькотів Вацек.

— Збираймо манатки, — сказав Бородань. Він ухопив волосінь, трохи натяг і звелів Вацекові накрутити її на котушку.

А я подумав собі: «Це, мабуть, Орнітолог мандрує затокою зі своїм аквалангом».

Усе товариство на березі голосно обговорювало Вацекову пригоду, висловлюючи різні припущення щодо таємничого аквалангіста. Не було сумніву, що Вацек зачепив його своїм якірцем. Тільки чому аквалангіст — замість виринути з води і зчинити бучу — хотів зникнути, як тільки звільнився від якірця?

«Взагалі, я нічого не знаю про Орнітолога, — міркував я. — Він подарував мені чудернацьку дудку, потім допоміг Немо й мені вибратись із скрутного становища, був веселий і викликав у мене симпатію. Але й злочинець буває симпатичною людиною. Я шукаю Чоловіка з рубцем, а може, Орнітолог — його спільник або найнятий аквалангіст, який шукає в озері затонулий скарб?»

Мої роздуми урвала розмова на березі.

— Едіто! — півголосом покликав Вацек. — Зійди на берег і походи в лісі. Може, цей аквалангіст десь тут вийшов?

І панна Едіта стрибнула з яхти у воду, припливла до берега й пішла у своєму гарному купальному костюмі просто на пагорб, де я ховався. Та в останню мить я непомітно дременув у лісок.

Продерся крізь молодий сосняк і повернувся на мис Судака. Хотів спокійно обміркувати все, що раптом постало переді мною у зовсім іншому світлі. Я нетерпляче очікував повернення Марти й Чорного Франека. Бо надійшла хвилина, коли я не тільки міг, а вже мусив розкрити їм таємницю затонулої вантажівки і попросити їхньої допомоги.

Вони незабаром повернулись. А через хвилину приплив байдаркою Вільгельм Телль разом із Бронкою.

Марта, не здогадуючись, що я стежив за ними з пагорба, почала розповідати мені історію з аквалангістом, але я спинив її:

— Я все знаю. Що ви довідались від Казика?

Однак вона небагато могла розповісти про дивну дружбу Краватика й Анатоля.

— Пан Казик теж не дуже розуміє, що за цим криється. Учора ввечері він випадково чув розмову Краватика з Бороданем. Краватик сказав, ніби пан Анатоль допікає йому до живого своєю самовпевненістю. А Бородань відповів: «То нічого. Він може стати в пригоді як другий варіант».

Я замислився. Знову треба було розгризти міцний горішок.