Розділ без назви (40)

Але Вацек Краватик, мабуть, вразливий на дівочу вроду, привітно всміхнувся.

— Звичайно, люба пані.

І після цього настали хвилини, коли я силою волі мусив стримувати себе, щоб не зареготати.

Спершу кілька разів закинув спінінга сам князь. Двічі не вдалося йому, бо попадав дуже близько, за третім разом він заплутав волосінь. За четвертим закинув надто далеко й зачепив гачком за очерет. Він розгнівався, шарпнув спінінга, і блешня обірвалась.

— Я хотів попасти біля отих водяних лілій, — пояснював він.

— Хіба це так важко? — здивувалася Марта.

— Ха! Ха! Ха! — зневажливо розсміявся пан Анатоль. — Чи ви розумієте, з ким розмовляєте? Цей пан — князь спінінгу, він закидає точно. Поцілити на такій відстані дуже важко.

— Ви хочете спробувати? — зацікавився Вацек. — Застерігаю вас, що в тому листі можна загубити якірець.

Марта взяла в руки свій спінінг.

— Ви бачите отой трохи пожовклий листок? — показала вона Вацекові. — Я спробую вцілити біля нього, а потім почну затягати блешню.

Вона замахнулася дуже обережно. Якірець упав у воду за кілька сантиметрів від пожовклого листка.

— Гм, — мгукнув Анатоль. — Як то кажуть: трапилося сліпій курці зерня…

— А тепер ви, — запропонувала Марта Анатолеві. — Бачите отам ліворуч зелену галузку на воді? Притягніть її якірцем.

Пан Анатоль знизав плечима.

— Я не циркач. Я хочу ловити рибу.

— А я притягну, — обізвався Краватик.

Він закинув спінінг. Але якірець перелетів через галузку принаймні на півметра.

А потім свиснула Мартина блешня, і за мить дівчина тягла по воді зелену галузку.

З палуби яхти залунали оплески. То Бородань уже певний час спостерігав змагання на березі й тепер аплодував Марті.

— Вацеку! — закричав він. — Тепер ти муситимеш віддати цій дівчині свій княжий титул.