Розділ без назви (40)

Згадка Марти про карту занепокоїла і Бороданя. Він стрибнув з яхти у воду й приплив до берега. Марта ще додала зневажливо:

— Власне кажучи, мене зовсім не обходить ваша карта. Я тільки не розумію, навіщо ви робите з неї таку таємницю?

І, закинувши на плече вудку, пішла берегом до пана Казика, що, як виявилося, без ніяких радісних вигуків витягав з води одного ляща за одним, та ще й чималих.

Бородань виліз із озера, з нього стікала вода. З грізним обличчям він підійшов до Чорного Франека.

— Це, мабуть, ви не могли втримати язика за зубами?

— Чого ви хочете від мене? Ви не сказали, що це таємниця.

Бородань аж почервонів від люті, але Краватик поклав йому на плече руку.

— Дай йому спокій. Це справді ніяка не таємниця. Хіба ми не маємо права користуватися рибальською картою?

Франек ухопив з човна своє вудлище і побіг берегом за Мартою. Пан Анатоль теж почимчикував у той бік, помітивши, що Казик знову витягає з води великого ляща.

Бородань буркнув до Краватика:

— Вони про щось здогадуються, розумієш? Може, що бачили?

— Тихіше, — прошипів Краватик. — І не панікуй.

Щоб думали, наче все те його не обходить, він знову закинув у озеро свою велику блешню. Задеркотіла котушка, і спінінг раптом аж вигнувся.

— Є! — вереснув Краватик і підсік якірець.

— Це, мабуть, тільки зачепилося, — мовив Бородань.

— Є! Є! Є! — верещав Вацек Краватик.

Котушка задеркотіла щосили, це свідчило: «щось», спіймане якірцем, утікає на глибину.

Крик Вацека Краватика почув, напевно, кожний у радіусі півкілометра.

Пан Анатоль, Марта і Чорний Франек покидали свої вудки. Попідводилися на ковдрах дружини лицарів спінінгу. Навіть Едіта, раніше байдужа до всього, що діялось навколо неї, підбігла до борту й перехилилася через нього, дивлячись у воду.

Тільки пан Казик спокійнісінько вкладав у сітку ще одного ляща.