Розділ без назви (40)

— Як ловиться? — спитала ввічливо. — Чи ви пробували ще ловити красноперів?

Пан Казик безпорадно розвів руками.

— Намагався, але марно. У вас тоді були чудові черв’яки. Такі рухливі, червоні, трохи інші, ніж дощовики, яких ми тут копаємо. І я гадаю, що краснопери більше люблять вашу принаду, аніж мою. Чи немає у вас зараз трошки тих чудових черв’яків?

Пан Анатоль не втримався:

— Таємниця рибальських успіхів, — промовив він поважно, — звичайно криється у вдало підібраній принаді. Цікаво, що то за черв’ячки?

Марта аж здригнулася з удаваної огиди:

— Гидкі черв’ячки. Я збираю їх у купі гною.

Дружини лицарів спінінгу запищали на своїх ковдрах:

— Анатолю, не здумай торкатися до тих черв’яків.

— Казику, я втрачу апетит на цілий день…

Марта вийняла з човна бляшанку з черв’яками і сказала з огидою:

— Це гнойові черв’яки, червоні. Від них такий дух… Мене аж нудить, коли треба настромлювати їх на гачки.

— Це нічого, нічого, — тішився пан Казик.

Він знайшов у траві свою діряву коробочку на принаду й відсипав туди трохи черв’яків з Мартиної бляшанки. Пан Анатоль хотів зробити те саме, але його зупинив грізний голос дружини:

— Анатолю! Адже ти можеш закидати спінінг…

Пан Анатоль завагався і не взяв черв’яків. Не так через дружину, як тому, що приятель уже стояв з вудкою на березі, збираючись ловити рибу. Він не хотів наслідувати Казика, якого вважав новачком.

— Справжній рибальський спорт, — звернувся він до Марти, — це лише спінінг. Правда, пане Вацеку?

— Еге ж. Будемо ловити спінінгом, — підтримав його Вацек. Марта радісно сплеснула руками.

— У мене теж є спінінг. Ви дозволите мені спробувати ловити разом з вами?

— Ні, — буркнув Анатоль.