Розділ без назви (40)

Краватик знизав плечима.

— Титули одержують не за точність кидання, а за величину спійманої риби. Я, — сказав він Марті з гордістю, — одержав бронзову медаль Польської спілки рибалок.

— Невже? Ніколи б цього не подумала, бачачи, як ви закидаєте.

— Ви заздрісні, — сказав пан Анатоль. — У вашому віці слід бути скромнішою. Цей пан справді князь спінінгу. Його фотографія була опублікована в газетах.

Марта невинно опустила очі й сказала Краватикові:

— Повірте, що я не заздрю на ваш титул князя. Хіба титул королеви не вищий?

— Що ви кажете?

— Я маю золоту медаль, — пояснила Марта. — Дістала її за сома вагою тридцять вісім кілограмів.

Пан Анатоль аж занімів. Вацек тільки й зміг пробелькотати:

— Отже, це ви… та дівчина, що спіймала на Озерищі сома?

— Так, — сказала Марта. — Без ніякої рибальської карти.

Мартині слова про її золоту медаль справили велике враження не тільки на пана Анатоля і Вацека. Чорний Франек теж підхопився з човна й вискочив на берег.

— Це правда? Ти маєш золоту медаль?

Його захоплення Мартою, здавалося, вже стало безмежне.

А дівчина відклала свій спінінг і буркнула на адресу Анатоля і Краватика:

— Ці люди тільки полохають рибу. Іди, Франеку, до пана Казика. З нього буде колись знаменитий рибалка.

Вона взяла в човні звичайну вудку і хотіла йти. Але Вацек заступив їй дорогу.

— Ви щось згадували про якусь рибальську карту? Я не дуже розумію, що ви мали на увазі. Рибальська карта? — він удав, що вперше про таке чує.

А Марта щиро відповіла:

— Я згадала про карту, за якою ви божеволіли. І за яку заплатили три тисячі злотих Романові.