Розділ «VII»

Під його руками зашелестіло листя.

- Що це за диво! - крикнув Фесенко.

Він придивився, полапав руками: на камені лежала купка сухого зілля. Певно, няньки наложили, граючись з дітьми.

Фесенко полапав руками й тільки рота роззявив. Він не йняв віри своїм очам.

«А де ж Саня? Може, вона опізнилась?» - подумав Фесенко.

Він тернув сірничок, глянув на годинник: вже була половина десятої години.

«Чи не втопилась часом в морі? Може, ждала мене, ждала та й шубовснула з скелі в море», - подумав Фесенко.

Він надійшов над самісіньку кручу, глянув униз: нічого не було видно, тільки хвильки лисніли проти заходу під скелями.

«От буде слава, як Саня втопиться через мене! Заговорять усі в Одесі. Можна буде надрукувать в газетах. Самому ніяково слати в редакцію… Дам три карбованці Селабросові, то це ледащо за усе напише, - марив Фесенко, поглядаючи на море. - А може, вона поклала цю траву, щоб сховати в йому до мене лист? Гм… гм…» Фесенко облапав сухе зілля. Всередині нічого не було. «Якась містифікація! Хтось мене дурить!» - подумав Фесенко.

«Догадуюсь, чиє це діло! Це робота Комашкова. Потривай же, будеш ти пам'ятать і за Саню, і за цю штуку», - думав Фесенко.

Він шпурнув зілля в море і тихою ходою пішов назад до станції.

«А може, це чиїсь жарти? Жартував же не раз і я з дівчатами на усякі способи, - думав Фесенко, - писав же до одної, що повішусь в міському садку, як не вийде до мене…»

Послала анонімний лист в місто поштою до Фесенка не Саня, а штукарка Христина, що знала за все.

Таку містифікацію вона з нудьги робила не одному Фесенкові…

Вернувшись додому, Фесенко вглядів на столі другий лист, присланий по городянській пошті. Він розгорнув листа й побачив свої власні анонімні утвори з невеличкою припискою.

«Штука не вдалась! Вгадали капосні, хто посилав їм ці листи. І хто ж би то оце вернув мені листи? Стара Навроцька пойме віри цим листам і не схотіла б їх вертать по моєму адресові. Старий Навроцький незугарний до таких жартів. Та вони й мого адреса не знають. Це робота Комашкова та Санина. Комашко знає мій адрес… Потривай же! Я ж тобі оддячу! Я тебе з'їм без солі!»

- Вб'ю тебе! Підкопаю під тобою яму, і не я, а ти впадеш у цю яму, - говорив вже голосно Фесенко. - Саню моя! золото моє! як я тебе люблю! Я ладен оддати усе на світі за твій обнімочок, за один твій поцілунок. З іншими я жартував без кохання, а тебе кохаю щиро, гаряче, кохаю без міри!

Од того часу Фесенко почав обговарювати та судить Комашка, де тільки було можна… Одного вечора на бульварі за столиком в кофейні він углядів кишиневського директора й кружок інших директорів, що поз'їжджались в Одес на прогуляння. Він присів до їх і накинув на репутацію Комашкову покривало чорніше од чорної ночі… Анонімні листи на Комашка полетіли і по вищій інстанції…